Частина 14 “Субота, яка все змінить”

Я ще кілька секунд стояла біля столу зі стрічками, намагаючись зібрати думки.

Сергій уже зробив крок назад, ніби між нами справді щойно поставили якусь невидиму межу.

Друзі.

Я сама цього хотіла.

Саме це я і сказала.

І тепер раптом відчувала дивну порожнечу.

У цей момент двері складу відчинилися, і Анна виглянула звідти з коробкою в руках.

— Я ж казала! Вони просто стояли на верхній полиці!

Вона поставила коробку на прилавок і подивилася на нас.

— Ви такі тихі… про що говорили?

Я швидко взяла ножиці.

— Про доставку на завтра.

Анна підозріло звузила очі.

— Серйозно?

Сергій відповів спокійно:

— Так. Віта хвилюється, що ми забудемо про ранкове замовлення.

Анна засміялася.

— О, це правда. Якби не вона, ми б половину замовлень забували.

Я ледь усміхнулася і почала різати стрічку.

Руки трохи тремтіли, але я намагалася робити вигляд, що все нормально.

Анна вже сіла за стіл.

— До речі, — сказала вона, — у суботу я хочу зробити маленький вечір.

Я підняла голову.

— Який вечір?

— Просто посидимо. Вино, музика… нічого особливого.

Вона подивилася на Сергія.

— Ти прийдеш?

— Якщо мене запрошують — так.

Анна задоволено кивнула.

Потім перевела погляд на мене.

— І ти, звісно, теж.

Я на секунду завмерла.

Субота.

Вино.

Всі разом.

Я відчула, як всередині з’являється знайоме напруження.

Але все ж сказала:

— Добре.

Анна широко усміхнулася.

— Чудово! Буде весело.

Я кивнула і знову опустила погляд на квіти.

І тільки на секунду глянула на Сергія.

Він теж дивився на мене.

Спокійно.

Але в цьому погляді було щось нове.

Ніби після нашої розмови ми обоє розуміли значно більше, ніж говорили вголос.

І тепер мали зробити вигляд, що нічого не змінилося.

Хоча насправді змінилося все.

Особливо з урахуванням того, що тепер нас чекала субота.