Частина 3 «Кава, круасан і трепет»

Анна і Сергій повернулися приблизно за пів години. Я саме підрізала стебла троянд, коли над дверима знову дзенькнув дзвіночок.

Я підняла голову.

Вони зайшли разом, сміючись про щось своє. Анна тримала в руках два стаканчики кави і паперовий пакет.

— Ми повернулися! — весело сказала вона, ніби й не йшла нікуди.

Сергій поставив стаканчик переді мною на прилавок.

— Малявко, як і обіцяли. Капучино.

— Дякую, — тихо відповіла я, беручи теплий стакан. Пальці на мить затрималися на кришці.

Анна поклала пакет поруч.

— І круасан. Бо працювати на голодний шлунок — це злочин.

Я всміхнулася, але всередині все ще було дивне відчуття, яке ніяк не хотіло зникати.

— Як магазин? Ніхто не вкрав піввідра тюльпанів? — пожартував Сергій, спираючись ліктем на прилавок.

— Ні, сьогодні всі чемні, — відповіла я. — Навіть дивно.

Анна тим часом уже ходила між квітами, поправляючи букети.

— До речі, — сказала вона, повернувшись до нас, — Сергій каже, що може допомогти з доставкою ввечері. У нас же велике замовлення.

Я на секунду подивилася на нього.

— Серйозно?

Він злегка знизав плечима.

— Чому б і ні. Я все одно вільний.

— Це чудово, — зраділа Анна. — Бо Віта одна не впорається.

Я відвела погляд до квітів.

— Я б впоралася.

— Я знаю, — м’яко сказала Анна. — Але раз є допомога — чому б не скористатися?

Сергій мовчки дивився на мене кілька секунд, ніби намагався зрозуміти щось.

— Ти якась тиха сьогодні, — сказав він.

— Робочий настрій, — відповіла я і взяла ножиці, щоб підрізати ще один букет.

Анна підозріло примружилася, але нічого не сказала. Вона вже знала мій характер: якщо я мовчу — краще не тиснути.

Магазин потроху наповнювався людьми. Дзвінок дверей лунав раз за разом, клієнти розглядали букети, питали про ціни, просили щось “ніжне, але не занадто дороге”.

Я працювала майже автоматично.

Але іноді ловила себе на тому, що краєм ока дивлюся на них.

На те, як Анна легко сміється.

Як Сергій відповідає їй тим самим.

І як він іноді переводить погляд на мене.

І щоразу, коли наші очі зустрічалися, у грудях знову з’являлося те саме дивне відчуття.

Тільки тепер я починала розуміти, що воно означає.