Глава 12. Кароліна

— А знаєш, зміючко, ти таки була права. Всю дорогу сюди я думав тільки про одне. Чому ти так страшенно смердиш???

Уууу… 

— Та щоб ти скис, Богданович! Я казала тобі, що мені потрібно в душ??? Казала? Не звизди тепер!

Знову налітаю на нього з кулаками, ніби в цьому є хоч якийсь сенс. Бовдур сміється з моїх зусиль, а я в черговий раз боляче б’юсь об застібку його куртки.

— Знаєш, Даре, мені вже все одно на нашу домовленість. Шкодую, що взагалі попросила тебе бодай про щось, бо ти тільки знущаєшся, коли я намагаюсь владнати справи. І везти мене додому не треба, сама доберуся!

Та тільки-но я встигаю розвернутися до нього спиною, Дарій підхоплює мене, наче пушинку на руки, закидає собі на плече. Несе в одному йому відомому напрямку. Почуваюся безпорадним мішечком картоплі, але навіть сперечатися не можу. Хіба розмовляти з кругленькою дупою цього невігласа, що заносить мою тушку до більярдної.

Не думала, що тут буде так багато людей, які всі разом замовкають і спостерігають за шоу. Я вже й не знаю, чому в мене червоні щоки зараз: через те, що пан Дарій перевернув мене догори дригом, чи через зайву увагу сторонніх людей.

Опинившись на своїх двох, я трохи дихаю і намагаюсь прийти до тями.

— О, зміючко-смердючко, тепер ти ще й червоняста наче рак!

Сміється з мене, знущається без кінця! Та якщо я його зараз придушу, мене виправдають!

Однак від бурхливих думок відволікає звук вхідного повідомлення.

ОРИСЯ: Я не думала, що у вас такі пристрасті з Богдановичем. Чесно, не вірила. Думала, що ти це робиш, аби мене заспокоїти. Ми подивилися, як він закинув тебе на плече і вирішили вам не заважати. Він хороший хлопець, не сумнівайся! Люблю тебе, напиши завтра

— Орися бачила, як ти мене заносив сюди. Вони вирішили не заважати нашому “щастю”. Що ж, це була вдала ідея, Богдановичу.

— Саме тому ти буркотіла всю дорогу і шипіла на мене?

— Тоді я ще цього не знала! Відвали! Думаю, можна трохи перечекати і поїхати додому. Навряд чи вони будуть сидіти в машині під закладом і стежити за нами.

— Я заплатив за столик. Давай хоч трохи пограємо. Даремно приїхали, чи що?

— Ніколи не пробувала.

— Я навчу. Складного нічого немає…

Наступні півтори години Дарій дивує мене максимально адекватною поведінкою: пояснює правила гри, яка виявляються доволі цікавою, поки я не шкрябаю києм покриття більярдного столу. Дар береться за голову, але все добре, пошкоджень немає, тому ми продовжуємо грати. Перемагає, звісно ж. Богданович, але я так захоплююсь процесом, що забуваю про все.

Коли м’яч таки потрапляє до лунки з моєї подачі, я стрибаю і верещу, мов дурне.

— Думаю, на цьому ми завершимо гру, Каро. Відвезу тебе додому.

— Ага, ти просто побачив, що в мене нарешті гарно виходить. І тепер сциш! Боїшся, що я виграю. Але нехай, я втомилася. Їдемо додому. Вези мене, “коханий”. Ба більше! Думаю, якщо Орися вже сама повірила в серйозність наших стосунків, ніяких додаткових побачень не потрібно. Відгуляємо весілля, і ми вільні. Ура!

Дар дивиться на мене якось дивно, ніби про щось думає, формує фразу, яку потрібно озвучити, але так нічого і не промовляє. 

— Що?

— Нічого. Поїхали.

Цей день мене добив, втомлена просто жахливо. Це єдине пояснення, чому я тулюся до пана Богдановича, як до рідного. Не дрімаю, ні, але якось я звикла до цих байкерських покатушок, навіть починаю отримувати шалене задоволення. Або це все келих світлого, який ми розділили з Даром на двох у більярдній.

— За два дні вже парубоцька та дівчача вечірка, Даре. Я сподіваюсь на те, що ти дотримаєш слова, і все буде під контролем, щоб гості та винуватці свята потрапили на весілля, успішно відгуляли його, а потім можуть діватися хоч на край світу. І оскільки я тобі на слово не вірю, бо маю певний досвід. Не сперечайся! Звітуватимеш переді мною раз на годину, чи все у вас там нормально. Ясно тобі?

— Я воль майн фюрер!

— Бовдур…

— Все буде добре, Каро. Не хвилюйся. Я все розумію.

— Сподіваюсь, та все одно звітуватимеш!

— Добраніч, зміючко. Не забудь в душ зганяти…

От сволота! Шиплю, але бовдур вже їде в ніч на своєму драндулєті. Хіба можна йому довіряти? Одназначно ні. Проте вибору в мене немає.