Глава 9. Кароліна

Це просто кошмар! Мене майже накриває паніка. 

Як??? Як могла вийти бісова накладка? Ні, ні, ні… Орися з Емілем не просто так обрали саме цей заклад. Власне з нього у свій час почалася їхня історія кохання довжиною в півжиття.

Вони подобались одне одному, але це не переходило на серйозний рівень, поки не трапилась та сама новорічна вечірка. Ми відпочивали дівчатами, а Еміль був тут зі своїми друзями. У розпал святкування до Орисі відверто чіплявся якийсь хлопчина, а Еміль це помітив і не без зусиль розібрався з ситуацією. Хоча він розповідає про ту ситуацію дещо інше, в дійсності ж йому добряче дісталося. Якби не друзі, результат бійки був би не таким щасливим, мабуть.

Однак моя подруга не покинула постраждалого, а оточила максимальною турботою. З тих пір вони нерозлучні.

Для когось це можуть бути банальні речі, але я добре знаю, як вона сприйматиме інформацію про те, що чергові плани руйнуються. Орися забобонна, тому я оберігаю її від зайвої інформації, щоб подруга не сприймала за “знак” побутові проблеми. Наприклад, оренда зали для весільної церемонії також була під питанням через адміністративні моменти.

І все це я доволі сумбурно розповідаю Юрі, щоб пояснити свою надмірну емоційність. Він посміхається. Божечки, ця посмішка однозначно повертає мені гарний настрій! Гарний, навіть занадто.

— Ти цікава, Кароліно. Так переймаєшся через те, що більше стосується твоєї подруги, ніж тебе. Для мене подібні речі незвичні. В мене є товариші та колеги, з якими ми періодично відпочиваємо та спілкуємось на різні теми, але я більше ціную особистий простір. Ну знаєш… Такого рівня близькості зі сторонніми людьми точно не маю…

Він говорить далі, а я наче слухаю його, поки сама судомно думаю над тим, що ж робити з вечірками. Вирішувати подібні питання телефоном точно не найкращий варіант. І сьогодні вже пізно.

Спробую насолодитись побаченням. Так? Так!

В ресторанчику, який обрав Юра, дійсно затишно. Хлопець пропонує мені довіритись його вибору страви на вечір. Зізнаватись пану стоматологу в тому, що я не дуже фанатію від грузинської кухні і мене нудить від кінзи, не збираюсь. Занадто довго я мріяла про це побачення з ним, аби отак просто наплювати на цього прекрасного чоловіка!

До того ж він так розписує смак баклажанів, фаршированих горіховою пастою, що я вже починаю вірити в те, як відчуватиму поцілунки янголів на язиці замість звичайної страви. Ой вей!

— Неймовірне поєднання смаку, скажи?

Орисині баклажани з майонезом та часником мені подобаються значно більше, але:

— Ммм, ніколи не їла нічого смачнішого! Дякую за такий чудовий вечір!

Брешу безбожно, але ця брехня робить Юру таким щасливим! Дорогою додому він розповідає мені ще кілька смішних історій зі своєї професійної практики, з яких я сміюся дуже голосно і експресивно. Як вчив бовдур...

І тут до мене доходить, що я не зобов’язана розв’язувати питання з закладом самостійно. В мене ж є дружок, щоб йому порожньо було!

Так зациклена на своїх питаннях, що не помічаю, як ми дійшли до нашого дому.

— Дякую за вечір, Кароліно. Мені було класно з тобою, — хлопець бере мене за руки, переплітає наші пальці, а в мене в роті пересихає.

Дратуюсь від думки про неприємний присмак свіжої кінзи. О Боже! Він зараз мене поцілує???

Все так романтично і бентежно, що сироти шкірою йдуть, але наступної миті мій телефон волає на всю вулицю.

Це Дар. Знущається? Не міг дочекатись, коли я сама наберу!

Телепень!!! Не братиму слухавку, щоб не думав, що сильно важлива персона! Тьфу!

Однак у Юри також телефон вібрує дзвінком.

— О, Каро. Це моя мама. Мушу відповісти, інакше хвилюватиметься. Ще раз дякую за вечір!

Прощається. Але ж… Ех!

Дивлюся на широку спину цього красунчика і тихо пускаю слинку. Дар Божий ніяк не вгамується… Паскудник!

— Чого трезвониш, бовдуре? Між іншим, через тебе я назвала Юру смердючим псом просто в обличчя! Ти нормальний взагалі?

— Я чув, — сміється, чим дратує мене тільки сильніше, — Ну пробач! Хто ж міг знати, що на мене вуличний пес нападе. Тут я слів не добирав. Штани подер мені собацюра, а я їх дуже любив. І як ти викрутилась???

Ні, йому весело! Я мало не посивіла в той момент, а Дару новий привід для реготу. Ненавиджу!

— Подзвонили з нічного клубу, де в нас мали бути вечірки перед весіллям…

— О, мені також дзвонили. Це капець! Треба щось думати, бо Квітковські нам цього провалу не пробачать. Поїхали туди, на місці все вирішимо. Я знаю власника, треба особисто обговорити.

— Ну то їдь і вирішуй! В мене побачення, якщо ти забув.

— І тому ти стоїш сама-самісінька біля під’їзду? Брехуха. Біжи перевдягайся, п’ять хвилин даю.

Розвертаюсь і одразу поглядом ловлю самовдоволену пику цього ідіота. Біжи, Каро, біжи перевдягайся, бо цей бовдур точно самостійно не впорається. Йому б тільки ржати, як кінь, і на мотоциклі ганяти.