Глава 7. Кароліна

— Тільки я починаю вірити, що ти можеш бути адекватною людиною і дійсно допомогти, так твоя огидна натура знову включається, щоб бісити мене ще сильніше. Йдеться про мої почуття, а ти!

Ричу, шиплю… Готова налетіти на нього з кулаками, але вчасно згадую, що мені ще їхати з цим бовдуром додому. На довбаному байку… Від розпачу просто починаю плакати. Роблю глибокий вдих і видих, заспокоююсь потроху.

— Капець, ти шалена! Починаю шкодувати про те, що взагалі вплутався в цю авантюру з тобою, зміючко. Я фактично руйную цьому хлопцю життя, допомагаючи вашим стосункам зав’язатися. Єдине, що заспокоює — він стоматолог. З дитинства їх не люблю. Одне тільки поясни: в чому я вже винен?

— В усьому! Ти бачиш, як я радію потенційній зустрічі з Юрою, і спеціально кажеш, що я на неї не піду. Це абсолютно нелогічно. І не чемно.

— Угу. Ясно. То ти хочеш бути хорошою дівчинкою в його очах чи серйозно зацікавити джентльмена? Якби ти хотіла з ним просто провести пару ночей, я б радив тобі прийти і заявити про це прямо. Але ж Кароліна Небесна в нас серйозна цаца, така нудна і серйозна, що можна заснути, коли просто дивишся на тебе. Твої дії абсолютно прогнозовані, від цього не цікаві. Без образ. Ти можеш піти завтра на це бісове ранкове побачення, заради якого йому не довелося нічого робити. Зрозумій одне: якщо хлопець не витрачає на тебе енергію, не змушений хоча б трохи напружитись, заради твоєї уваги, ти завжди будеш доступним зручним варіантом. Не більше.

— Але це якось тупо, — здаюсь, я уважно слухаю Дара і розумію, що ніколи не дивилась на подібні ситуації під таким кутом. — В моїй голові, якщо мені подобається хлопець, я показую свої наміри і зацікавленість турботою, в тому числі і про його емоції.

— І це твоя найбільша помилка. Ти трусишся над тим, що він подумає, чи не подумає, коли він про тебе не думає взагалі. Він живе своє прекрасне життя і не здогадується про те, як ти тут страждаєш та фантазуєш про ваших майбутніх стоматоложенят, які разом з татком бігатимуть на пробіжку, поки ти готуватимеш сніданок на всіх.

Щоки спалахують рум’янцем від того, наскільки чітко Дар потрапляє в ціль. Він говорить все так впевнено, що я ненадовго втрачаю землю під ногами. Каюсь, трохи фантазувала. Але ж як він міг про це знати???

— Якщо ти такий розумний, чого сам досі без стосунків?

Хочу вколоти його, роздратувати і вибити з колії, щоб не помітив, як глибоко мене колупають його судження про мою скромну персону. Нудну, передбачувану.

— А навіщо вони мені потрібні, Каро? Я люблю своє життя саме таким, як воно є. Це ти тут в нас страждаєш від самотності. Не я. Ти можеш не виконувати мої вказівки з цим Юрієм, а діяти за звичним сценарієм хорошої дівчинки. Але ми двоє добре знаємо, яким буде результат. 

— Добре, вмовив. Що ж тоді мені робити?

— Нічого. Все має мати такий вигляд, ніби ти просто забула про вашу домовленість. В тебе є власне життя, Кароліно. Чи ти дійсно весь час літаєш в хмарах та фантазіях про цього Юрка? Тоді я здивований тому, як ти взагалі впоралась з організацією весілля наших друзів.

— О, про це можеш не хвилюватись. Головне, аби ти про свою зону відповідальності не забував. Господи, Богданович, ти серйозно вирішив вколоти мене підготовкою до весілля Орисі?

— Ой, та ну тебе. Поїхали вже, втомився від твоєї персони просто край.

Застрибую на пасажирське сидіння, міцніше хапаюсь за хлопця і всю дорогу до мого дому я занурена у власні думки. Невже мене так легко прочитати? Я дійсно нудна і зовсім нецікава, чи даремно дозволяю висловлюванням Дарія так глибко зачіпати мою ніжну душу?

З драматичних роздумів мене виймає реальність: це ж треба такому трапитись, що залізний кінь Богдановича паркується біля під’їзду саме в той момент, коли Юра виходить на вулицю, щоб викинути сміття. Він не тільки помічає мене, а й махає, щоб привітатись. Я ж готова розплакатись від само\ ситуації.

Ти вплутала себе в цю авантюру сама! Хто ж знав, що ми реально почнемо спілкуватися з Юрою.

— Господи, на тобі обличчя немає. Дай вгадаю. Цей чувак, що тобі помахав, і є нашим Юрасиком? — ще й глузує з мене.

— Так, — шиплю.

— Так-так, а ти тепер думаєш, що це щось змінює, бо він бачить тебе з іншим.

Дідько, та як він це робить??? Точно думки читає?

— Вгамуйся, зміючко. Так навіть краще. От побачиш.

Вдома я почуваюся максимально виснаженою. Трималась з останніх сил, а потім в якийсь момент просто гепнулась на диван, не роздягаючись. Справа в тому, що я дуже хочу піти на ранкову каву з Юрою. Боюся втратити шанс на гарний старт наших стосунків з ним, але ще більше я боюся запевнитись в тому, що Дар має рацію.

Весь ранок я сиджу під дверима, рівно о восьмій мене розбиває паніка. Уява підкидає образ засмученого Юри, який чекає на мене в кав’ярні, такий стражденний і змучений, поки я не можу знайти собі місця у власній квартирі.

На щастя, з всіх цих страждань мене витягають робочі дзвінки. Починаємо новий цікавий проект. Вважаю, що мені нереально пощастило з роботою, тому що фактично мені платять за мою уважність та дотошність. Професія тестувальника програмного забезпечення дозволяє не просто вказувати людям на їхні помилки, а й робити цей світ кращим. А ще в мене прекрасний робочий графік, працювати можна вдома, а обставини, що склалися максимально вдало, дали місце в міжнародній компанії.