Глава 4. Кароліна

Сонячний осінній ранок, Юра, кава і я. Ну от що могло піти не так???

Абсолютно все, як виявилося.

Не знаю, що зі мною не так: чи то справа в цьому чоловікові, якого я бачу фактично своїм ідеалом, чи то доля просто тонко натякає мені, що краще жити з котом Василем, ніж лізти в те, що люди звуть стосунками.

Все почалося з того, що я проспала всі будильники і прокинулась майже о восьмій, коли ми саме домовилися зустрітися з сусідом біля ліфту. Ледве встигла почистити зуби і вмитися, макіяж я роблю рідко, тож… Ой вей! 

Юра на мене вже чекав, такий весь красивий в сірому спортивному костюмі. Ну я і видала: “Ти в цьому підеш?”. Я часто бачу його з вікна в цих речах, коли він йде на пробіжку, тому просто хотіла уточнити, може потрібно його почекати. Ну, щоб перевдягнувся. От тільки прозвучало це з мого боку якось грубо. Господи… Треба було просто заспокоїтись.

Звичайна кава, з сусідом. До біса гарним сусідом!

В ліфті ми їхали мовчки, я трохи заспокоїлась, проте коли ми вже взяли каву, дуже хотіла допомогти Юрі донести стаканчики з гарячими напоями до столику. Мала передбачити, що цього робити не варто… Замість допомоги я фактично вивернула лате на свого чарівного стоматолога, ідея витерти все це серветками також була не найкращою. Божечки!

Він тікав швидше, ніж в мене вийшло усвідомити, що відбулося. Крикнув, що набере мене іншим разом і шмигнув додому, а я ледве не розплакалась від шоку. В яку рельсу буде дзвонити Юрій мені невідомо, тому що номерами телефонів ми так і не обмінялись.

Капець!

Так хвилювалась через те, що ми нарешті зможемо перейти на якийсь більш приємний рівень спілкування з цим чоловіком, що сама знищила все.

Повертаюсь додому з двома чіткими усвідомленнями: по-перше, в цю кав’ярню я більше ні ногою, по–друге, про Юру доведеться забути, бо сама думка про нього змушує палати від сорому.

Саме тому, коли я бачу вхідний виклик від Дарія на телефоні, мої очі автоматично закочуються догори, а настрій стає ще гіршим. Якщо це взагалі можливо!

— Привіт, зміючко! Я звісно розумію, що похід в кіно, то не прям таки мука, але твоя ідея з фіктивними стосунками вже якось занадто сильно змахує на справжні. Ти не думала про те, що в мене можуть бути свої справи, крім твоїх дурниць?

Теж мені мрія... Бачить бог, він сам напросився!

— Ти думаєш мені сильно хочеться йти з тобою в кінотеатр? То подумай двічі, бовдуре! Ти погодився на цю авантюру, бо також хочеш уникнути надмірної турботи наших друзів у питаннях налагодження твого особистого життя.

— Не шипи на мене, Каро. Не сміши, прошу! Ще трохи і твій писклявий голос перейде на ультразвук. Слухай, я можу піти в кіно з дівчиною, а ти собі вдома посидь. Прекрасно проведемо час нарізно, і всі будуть задоволені. Сюжет я тобі потім коротко розкажу. Ну, як ідея? Скажи, геніальна?

— Ідея прекрасна, але нам не підійде, бо Орися з Емілем приїдуть до нас після сеансу. Хочуть обговорити якісь додаткові питання про дівич-вечір та парубоцьку вечірку.

— Ага, як все прекрасно складається… Це означає, що твоя подруга нам не вірить. Не переконливо я тебе цілував, маленька. Доведеться грати краще, інакше від нас таки не відчепляться. Збирайся, зміючко, заїду о шостій!

— На таксі, я сподіваюсь?

— Ще чого! Ну, що ти за дівчина така? Як можна не любити вітер у вухах та волоссі, гудіння двигуна під тобою? Таке прекрасне відчуття свободи і дикого кайфу, ех! Ти просто не шариш!

— Ага, відчуття відморожених пальців та панічні атаки через твоє невміле кермування.

— Забери ці слова назад, жінко! Я офігенний водій! Раніше ніхто не жалівся, всім подобалось, Кароліно. Нагадаю, що ти також маєш докласти зусиль, щоб Квітковські повірили в наше щире захоплення одне одним. 

Ненавиджу його за цю правоту! Бісить…

— Добре, якщо ти обіцяєш не гнати наче скажений.

— Та хто гнав? Боже, дай мені терпіння…

Як і домовлено, Дар приїжджає о шостій на своєму драндулєті, та перш ніж я встигаю вколоти його черговим глузливим спостереженням, цей хлопець тицяє мені до рук пакунок, чим збиває з пантелику.

— Це тобі. Подарунок. Щоб не мерзла. Вдягайся та поїхали. Ну?