Глава 2. Кароліна

— Прошу, замовкни! Замовкни, негайно! Тому що з кожною новою фразою, яка вилітає з твого рота, я все більше шкодую, що не втратила слух в дитинстві. Чесно, я взагалі не впевнена, що в дівчат, які на тебе ведуться, є мозок. Що ж, нехай! Ти помітив, що Орися з Емілем намагаються перетворити нас на ідеальну парочку?

— Якщо чесно, я сподівався, що мені здалося. Та я краще з дикою коброю зустрічатимусь, ніж з тобою! Без образ, ти просто абсолютно не мій тип.

— Тут в нас з тобою максимальне співпадіння, хлопче. Але я добре знаю Орисю. Вона точно не покине ідею об’єднати наші душі шлейфом кохання, якщо тільки ми їй в цьому не допоможемо.

— Це як? Не розумію.

— Спритності та роботи мозку я від тебе й не чекала. Може ти забагато ганяєш без шолому на своєму залізному конику? Думати іноді корисно. Але мене це не обходить. Давай вдамо, що ми раптово усвідомили, як палко закохані одне в одного? Відгуляємо весілля, будемо милими та прихильними одне до одного. Тільки без рук! Не хочу, аби ти мене мацав. Господи, в універі була хоч одна дівчина, з якою ти не…?

— Дуже смішно, Кароліно. Як мінімум ти! До того ж, можеш не переживати про розпускання рук. В тебе все одно немає, за що зачепитись. Ні поглядом, ні руками.І як саме ця фікція має нам допомогти? Чи може нам потім ще й одружитися по приколу, щоб фантазії твоєї подруги про наше сімейне щастя справдились? Донт пуш зе хорсес, як то кажуть, мала. 

— Нам потрібно просто вдавати щасливу пару певний час, щоб від нас відчепилися. Можливо, кілька разів сходити на якісь тусовки з друзями, як пара. Потім скажемо, що посварилися і спокійно підемо собі далі. Я хочу звільнити нас від тиску з боку Квітковських, тому що ти навіть не здогадуєшся, на що здатна Орися, коли потрібно влаштувати чиєсь особисте життя.

— Та знаю, — посміхається, — Але ж вони дійсно познайомили багатьох наших спільних знайомих, які тепер щасливі разом. 

— Ага, від цього тільки гірше. Адже тепер моя подруга впевнена, що підбирає людям пару краще за Купідона.

— Ну, з нами вона однозначно не вгадала. Без образ.

— Ох, Даре, подібні речі мене не ображають. Мене приваблюють розумні, стримані та серйозні чоловіки. В тобі немає жодної якості, яка могла б хоч трохи привабити мене.

— Це максимально взаємно, зміючко. Ти мені не подобаєшся, але в твоїх словах є логіка. І “без образ” я кажу, щоб ти не мала хибного враження, ніби мені хоч трохи сподобається те, що я зараз зроблю.

— Що…

Без попередження, без найменшої підготовки Дарій згрібає мене в обійми і цілує в губи. Тримає так міцно, що дихати неможливо, а потім ще й язиком лізе до мого рота. Господи, хто так цілується? Наче в мене в роті цукерка, яку він намагається відібрати, чи ще гірше… Залізти мені в горлянку, божечки!

Я не готова. 

Ні до міцних рук, що стискають талію і плечі сталевою хваткою, ні до того, що чоловічі вуса та борода виявляться такими м’якими і приємними на дотик. Ні до мерехтіння перед очима, ні до легкого тремтіння в тілі, коли бовдур нарешті відпускає мене. Легені отримують жадане повітря, а далі я помічаю Орисю з щасливою посмішкою на обличчі і розумію задум Дара.

— Я просила без рук, — шиплю, бо це однозначно було занадто.

— Ніхто не повірить, що я на тебе запав, якщо не побачить, як ми голубимось. Тож я просто вніс правки в твоє завдання. Ідея сумнівна, бо поцілунки з отруйною змією точно не найкращий досвід в моєму житті, але раціональне зерно в них є. Ти ж не думала, що я сліпо виконуватиму твої правила?

— Який же ти козел!

— Ага. В якого ти шалено закохана! От просто з цієї секунди, чи вже забула? Ти ж сама цього хочеш, а для мене бажання жінки — закон!

Орися наближається до нас так швидко, що я не встигаю нічого відповісти своєму “коханому”. Пікантності ситуації додає той факт, що це огидне створіння обіймає мене і притискає до себе за талію. Це не триватиме вічно, Каро! І це дійсно твоя ідея…

— У вас все добре? — мало не співає моя подруга.

— Так, мила, все чудово.

— Угу, я саме запевнив Кароліну, що стільців для церемонії достатньо, але ми все ж додамо кілька резервних, про всяк випадок.

Не впевнена, що це краща з моїх ідей. Але я точно не хочу, щоб моя подруга думала, ніби я її вічний тягар лише через те, що ні з ким, крім неї, мені не хочеться дружити. Це її весілля, її життя, її щастя. Я можу попіклуватися про себе самостійно.

Поки думаю над цим, важка долоня Дарія сповзає на мої сідниці, від чого хочеться луснути його тільки сильніше. Він дратує мене спеціально, правда ж?

— Знаєш, а дупка в тебе доволі приємна на дотик. Неочікувано. Може це й не буде суцільною каторгою.

Господи, дай мені сил та терпіння. Я ж правда попросила його про це сама?

Так? Так.

Коли Орися відходить від нас, щоб поговорити по телефону, а навколо більше нікого немає, не втрачаю можливості гепнути “коханого” важкою текою з моїми записами по організації весілля.

Він брудно лається, але зникає з горизонту, тож стає легше. Дихаю, ще кілька разів перевіряю, щоб все пройшло ідеально. Коли репетиція завершується, Орися з Емілем поспішають додому. Сьогодні приїжджають батьки нареченого, їх потрібно зустріти. Родинна вечеря, сімейні справи.