Глава 1. Кароліна

Що може бути гіршим за присутність на чужому весіллі без пари?

Відповідаю: бути дружкою своєї найкращої подруги, яка відчайдушно намагається врятувати мене від самотності.

Мені лише двадцять п’ять, альо! І зовсім неважливо те, що я ніколи не була в серйозних стосунках. І навіть те, що я не виходжу з квартири без зайвої потреби, бо працюю вдома. І те, що в мене вже є кіт, з яким мені значно комфортніше живеться, ніж з чоловіками, також не говорить про те, що я помру старою самітницею.

“Я хвилююсь за тебе, Каро! Раніше ми хоч якось тусувалися разом, а тепер у всіх стосунки, родини, діти, лише ти сама. Відчуваю свою відповідальність за тебе, мала!”

Слова Орисі виринають в голові самі собою. Вона носиться зі мною, наче з малою дитиною! Я її дуже люблю, вона моя найкраща подруга, але в цьому немає потреби! Чесно! Я давно доросла дівчинка і можу попіклуватися про себе сама.

І от зараз точно не той момент, коли потрібно переживати про моє особисте життя. За тиждень в цій прекрасній залі відбудеться довгоочікувана подія — весільна церемонія Еміля та Орисі Квітковських. Вони разом, скільки я себе пам’ятаю. Ідеальна пара, не інакше.

Хочу, щоб для цієї дівчинки все пройшло максимально казково! Вона довірила мені честь бути дружкою, тож моя відповідальність спрямована на те, щоб все було під контролем і відбувалось максимально чітко.

Єдина проблема — дружко, на ім’я Дарій. 

З усіх людей на планеті Земля цей чоловік дратує мене найбільше: гульвіса, бабій, абсолютно безвідповідальний хлопець, якого цікавлять тільки дівки та його байк. От тільки він є кращим другом Еміля, тож… Одним словом, допомоги від нього я не дочекаюсь.

Навіть зараз! Хвилин десять тому відправила його уточнити кількість стільців для гостей, щоб всім вистачило місця. Так цей бовдур назвав мене фюрером і кудись втік! Що ж, можу все зробити сама.

Як завжди. Нічого нового.

— Ось ти де! Мила, я не вірю, що нарешті стану дружиною Еміля. Стільки років, стільки всього було. Мрію, щоб ти також відчула, що таке справжнє кохання. Чоловіча опора та підтримка…

Вона знову це робить! Дивиться, наче зі мною щось не так! Хто сказав, що жінці для щастя потрібен чоловік???

Стримуй себе, Кароліно! Вона просто піклується про тебе…

— Каро, а ти помітила, як Дару личить цей костюм? Звикла бачити його в джинсах та шкіряній куртці, а тут такий красень, скажи?

— Ну, не знаю. Я коли бачу цього хлопця, то згадую студентські вечірки, на яких він перебирав з напоями і чудив. О, а ще його коронний номер, коли намагається проригати якусь мелодію… Ніякий шикарний костюм не видалить з моєї пам’яті цю огидну картину. Взагалі не розумію, чим такі чоловіки приваблюють дівчат!

— Не будь до нього такою суворою, він вміє бути веселим! До речі, чула, як він цікавився, чи не з’явився в тебе хлопець…

Ні, ні, ні! Тільки не це. Орися не вперше намагається влаштувати моє особисте життя, але ж не з Дарієм Богдановичем! Тьфу, навіть думка про це нищить в мені здоровий глузд. Та цей чоловік повна протилежність того, що може привабити мене . Так Орисі і видаю, на що вона огризається з розпачем в голосі:

— Вони всі тобі не такі, Кароліно! Хочеш самотньою залишитись???

— В мене є ти, чому я маю бути самотньою?

— А ти не думала про те, що я виходжу заміж і ми з Емілем скоро заведемо дітей? Я не зможу возитися з тобою весь час! Як подумаю про те, що тоді побачила тебе у ванній з розбитою головою, в мене все життя перед очима промайнуло! Мушу знати, що ти не сама!

Слова застрягають в моєму горлі. Капець! Ну була одна дурнувата ситуація! Тепер я обачніша в душі, бо тягнулася до верхньої полички, але невдало впала і сильно вдарилась головою. У Орисі є ключ від моєї квартири і ми тоді домовились про дівочі посиденьки з ночівлею. От вона мене і знайшла, до того як я прийшла до тями. Гуля за тиждень пройшла.

Не думала, що мою подругу так збентежила ця дурниця. Нічого б не сталося! Я б отямилась сама, просто трохи пізніше.

— Пообіцяй мені, що знайдеш собі нормального хлопця, щоб я не хвилювалась! Людина не може весь час бути сама, Кароліно. Нам всім потрібна близькість і хтось рідний поруч.

— Боже, тільки не Дарій!

— Чому ні? Він красень! Байкер, веселун з блакитними очима. Всім подобається! Може дала б йому шанс?

Орися грайливо гепає мене кулачком в бік і я поблажливо киваю на знак згоди. Далі її кличе флористка, а я йду на пошуки свого дружка, поки не чую уривки розмови цього ідіота з нареченим:

— Ти ж жартуєш зараз, Емілю? Хто завгодно, тільки не ця бліда поганка! Вона своєю дотошністю та педантичністю доводить мене до сказу. А це ж лише репетиція вашого весілля. Я люблю соковитих білявок, які мило хихочуть з усіх моїх жартів. А в цієї Кари… І ім’я ідіотське, і зовнішність така, ніби вона швабру проковтнула. Плоска дошка. І обличчя вічно невдоволене, коли на мене дивиться.

Та щоб тобі, пане Богданович!

В цей момент я дуже хочу розквасити його самовдоволену пику і заштовхати всі ці огидні слова назад в чоловічу горлянку. Як взагалі Орися могла подумати, що оце може бути моїм хлопцем???