Розділ 7. Зимові канікули

Антон

         Нарешті останній тиждень у першому семестрі закінчився і почалися канікули. Два тижні відпочинку, що може краще. За цей семестр після знайомства з дівчатами я перестав спілкуватися зі своїм другом дитинства. Сам не розумію, чому? Через декілька днів Аліна поїде навчатися за кордон. Чи шкодую я про знайомство з дівчатками? Ні. Але шкода, що Аліна не хоче зі мною спілкуватися. Я намагався поговорити з Аліною з приводу переїзду і нашої дружби, але не зміг. Вона просто мене ігнорувала весь цей час. 

          Я сидів і пив чай. Як раптом згадав, що саме сьогодні настав той, день коли Аліна поїде за кордон. Я швидко одягнувся викликав таксі і поїхав до аеропорту. Але доїхати схоже я не зможу, бо ми стояли у заторі.

- Вибачте, а ще довго ми будемо стояти? - спитав я.

- Ну подивись скільки там машин. - відповів водій.

- Зрозуміло. - сказав я. Я почав дзвонити Алінці, але вона не брала слухавку. Я подзвонив Льоші.

- Ти де? - спитав хлопець.

- В заторі стою. А ви уже в аеропорті? - спитав я.

- Так, вона вже скоро поїде. Давай швидко сюди. - говорив Льоша і кинув слухавку.

     Ми потихеньку почали їхати. Через деякий час я вже був там.

- Де вона? - задихаючись спитав я. 

- Вона поїхала. - сказав Льоша.

- Зрозуміло. - сумно сказав я. Шкода, що я не встиг попрощатися з Аліною, але надіюсь, що ми ще зустрінемось. 

          Тиждень пролетів швидко. Приїхала Вікторія з русявим волоссям і звісно наступного дня дівчатка зібралися втрьох на майданчику і вже розповідали як пройшли їхні навчальні дні.

- А ти чого мовчиш? - спитала Віка з русявим волоссям. - Зазвичай ти у нас балакучий, а тут мовчазний і сумний.

- А що мені розповідати? Табель за перший семестр у мене як завжди найкращий. - сказав я.

- А сумний ти чого? - спитала Саша.

- Алінка поїхала тиждень тому. І навіть не попрощалася. Та й я не встиг до аеропорту доїхати. - відповів я.

- Знайшов через що сумувати. - сказала Віка з каштановим волоссям.

- Ага. Може твоя любов не взаємна. - погодилася Віка з русявим волоссям.

- Що? - не зрозумів я. - Я не закоханий у Аліну. Вона завжди була для мене подругою. Найкращою подругою. 

- Може вона була закохана у тебе? - припустила Саша.

- 100 відсотків. - сказала Віка з русявим волоссям.

- Та ні. - сказав я.

- Добре. - сказала Віка з каштановим волоссям, а потім повернулися до історії Саши.

- До речі, ти поговорила з ним? - спитала Віка з русявим волоссям.

- Так. І ніби він розказав їм правду, але чи повірили вони в це. - сказала Саша.

- А що сталося? - спитав я.

- Слухати треба. - відповіла Віка з каштановим волоссям.

- Ага. - підписала Віка з русявим волоссям, а я закотив очі.

- Денис мій однокласник розповів усім в класі, що я його дівчина і дізналася я це від двох інших однокласників. - коротко розповіла дівчина. - Я поговорила з ним і попросила, щоб розказав правду.

- Ого. Цікаво. - відповів я.

- Що тут цікавого? - розлючено спитала Віка з русявим волоссям. 

- А ти чого така розлючена? Не про тебе є чутки розповідали. - не розумів я.

- Та спокійно ви. Просто хлопці дивні. - спокійно сказала Саша.

- Так, а ну стоп. Зараз я вам поверну посмішки на обличчя. - сказав я. 

   *Так треба щось робити, а то дівчатка тут мене зараз з іншими поховають" - подумав я.

- Як? - спитала Віка з русявим волоссям .

- Зараз побачиш. - відповів я.

     Я відвів їх на стадіон і ми зліпили сніговика. 

- Ну як? - спитав я.

- Супер. - сказала Саша.

- Можемо зліпити ще одного. - запропонував я.

- Та ні. Якось не хочеться. - сказала Віка з русявим волоссям.

- Тоді може на санках покатаємося? - спитав я.

- Давай. - в один голос сказали дівчатка. Та як у них це виходить? 

           Ми усі швидко побігли по домівках по санки і зустрілись біля нашого сніговика через пів години. Потім ми ще покаталися на санках години три і розійшлися по домівках.

           Ввечері вдома ми поспілкувались в інстаграмі, потім пішли спати. Наступного дня ми так само пішли гуляти. Звісно кривдники моїх нових подружок не залишили їх у спокої. Тому я просто відвів їх на інший майданчик. І на канікулах ми гуляли саме там. Тому в деяких моментах іх ніхто не чіпав. Це поки єдине, що я міг зробити.