Розділ 1. Невдале знайомство

         Антон

              Я познайомився з ними, коли вчився у 7 класі. Це було несподівано. Згадую я той час з посмішкою на обличчі. Пам'ятаю, як зустрів їх. Пам'ятаю, як не вірив в їхню міцну дружбу. Особливо між дівчатами. Завжди думав, що її не існує. Але це було до знайомства з ДТП.  Знайомство з ними частково змінило моє життя і ставлення до людей. 

**Україна, Київ. Вересень 2017 року**

     Осінь. Ненавиджу осінь. Бо у мене вона завжди асоціюється зі школою. А школу я не люблю. Хоча навчаюсь я відмінно. Найкращий у класі. 

      Зараз вихідні, чому я дуже радий. Я зустрівся зі своїм найкращим другом і ми пішли блукати по нашому району. Він потягнув мене туди, де гуляти я не дуже люблю. А саме на Лісовий масив.

 - Нащо ти мене туди тягнеш? Ти ж знаєш, що я не люблю там гуляти. - не розумів я свого друга.

 - Та знаю я. Просто я повинен там зустрітись з однією людиною. Нічого з тобою не станеться, якщо ми деякий час там походимо. Не помреш. - говорив Льоша, а  я тільки скривився. Бісить. 

      Ми проходимо повз п'ятиповерхівки і поки Льоша побіг на зустріч, я чекав його біля гаражів. Через декілька хвилин я подивися в сторону шістнадцятиповерхового будинку аби подивитися чи не йде Льоша, але замість нього я побачив сварку. Дівчата і два хлопці поділилися на дві групи і про щось сварились. Ображали один одного і навіть хтось когось вдарив чи штовхнув. Я не сильно звернув на це увагу.  Мене не сильно цікавили чиїсь сварки. Але все-таки дещо мене зацікавило. Три дівчини. Але я не встиг побачити, що там відбулося далі, бо Льоша підбіг і схопив мене за плече, що я аж злякався. Придурок. Я його колись вб'ю.

- Ти чого? Це ж я. - зрозумів мою реакцію Льоша, потім побачивши, куди спрямований мій погляд додав: - А казав, що чиїсь сварки тебе не цікавлять. 

- Слухай, Льош, а що там відбувається? - вирішив спитати я, адже він часто тут ходить з друзями. Напевно знає, що це за з'ясування відносин посеред вулиці. Ще й так голосно.

- Та вони щось не поділили. Тепер оті, де два хлопці стоять і дівчата ніяк не відчеплять від тих трьох. Довга історія. - сказав хлопець. - А що?

- Та просто їхню суперечку чути навіть в навушниках. Я навіть звук на всю увімкнув, але марно. - відповів я. Ми з другом постояли ще 5 хвилин, а потім пішли. А що нам там робити ? Слухати чиюсь сварку не дуже хочеться та й я не люблю тут гуляти. 

          Після того дня пройшов тиждень. Сьогодні у мене повинна була бути важлива зустріч з подругою і тому я знову опинився там. Бо Алінка живе саме у тому шістнадцятиповерховому будинку. Я сів на лавочку біля трьох дівчат і чекав поки вийде подруга. Дівчата про щось розмовляли і до мене дійшло, що це та трійка, яка сварилась з іншими.

 - Це типу такий план. Нехай вони думають, що я на їхньому боці, а потім щось придумаємо. - впевнено говорила дівчина з посмішкою на обличчі.

 - Добре. Я вже злякалась, що ти реально на їхньому боці. - у відповідь посміхнулась друга дівчина. 

      Слухаючи їхню розмову я подумки розсміявся. Зазвичай я не люблю підслуховувати, але ця розмова була дуже цікава. А через хвилину я почув, що хтось крикнув "шлюхи". Я звісно був шокований, але побачивши, хто крикнув, то одразу зрозумів, кому це було адресовано. І не зміг стримати сміх.

- Чого смієшся? - грубо спитала дівчина, яка говорила двом іншим про якийсь "план".

       Дівчина не великого зросту з коротким русявим волоссям та карими очима. Інша теж невеликого зросту з довгим каштановим волоссям та карими очима. І третя була високого зросту, але несильно, з і теж з карими очима. Мій шок не знає меж.

        Я дивився на трьох дівчат і побачив, що вони зляться, але не розумів, чому? Через хвилину знову летить слово до дівчат, адже вони не відреагували, бо відволіклись на мене. 

- Я тік ток дивлюсь. А що? - відповів я і дивився.

- Ну от далі і дивись. - грубо сказала дівчина . Вони усі троє дивились на мене так, ніби я їх обізвав шлюхами, а не той малий. Дівчата відвернулись і продовжили спілкуватись.

- Дебіл якийсь. - сказала дівчина з русявим волоссям, дві інші погодились, а я сидів зі здивованим обличчя. * Чого це я дебіл? * - подумав я, але хіба цих дівчат зрозумієш? Їм завжди щось не подобається. Але я теж не пальцем зроблений. Тому повернувся до них і спитав:

- Чого це я дебіл? - спитав я, а вони дивились так ніби я реально тупорилий дебіл. 

- А сам подумати не хоч? - питанням на питання відповіла інша дівчина яка сиділа на проти дівчини з русявим волоссям.

- Може я хочу почути це від вас. - продовжив я стояти на своєму. Хах цікаво, що вони скажуть зараз.

- А ми не хочемо. - відповіла дівчина з русявим волоссям.

- Ми з дебілами не спілкуємося. - підтримала інша. * Ага, звісно. Якби не спілкувалимь, то шлюхами вас би не називали. Тільки дебіли так будуть без причини називати дівчат. * - подумав я.

- Дівчата досить. Ви можете не звертати увагу? - спитала третя дівчина. Вони знову відвернулись і я пішов напролом. Що думали, що я так просто відстану. Хах не на того напали. 

- Як вас звуть? - спитав я і тепер на мене дивилися три шокованих обличчя.

- А тобі яке діло? - зло відповіла питанням на питання брюнетка невеликого зросту. Та чого вони такі агресивні? Не з тієї ноги встали чи що?

- А що спитати не можна? - спитав я.

- Ні! - в один голос сказали дві дівчини, які зі мною сперечались. Боже їхній агресії немає кордонів. Хоча якби мене називали шлюхою я б теж не радів. І ще я помітив, що сперечались тільки дві дівчини. Судячи з усього вони молодші за ту, яка мовчить. Дивно. Я думав в цій трійці кордонів нема. Але все ж таки один кордон є, який може допомогти їм охолонути. 

- Ти можеш сказати своїм подругам, щоб вони не були такими агресивними. - звернувся я до дівчини, яка весь цей час слухала нашу суперечку. 

- А з чого ти взяв, що вони мене послухають? - спитала дівчина.