Загублене місто... Крапає дощ по вулицях забутих.
У калюжах відбиваються одинокі будинки,
В яких ледь видніють побиті шибки і стіни облуплені.
У них повільно розпадається все по піщинках.
По темних караулках блукають у тиші загублені душі...
Вони шукають каяття і пристання.
Вони одиноко живуть з обличчям незворушнім,
Їм тепер залишилось лише мовчати...
В забутому місті тиша безсмертна,
Лиш іноді над дахами пролітають одиноко птахи...
Знаходиться в ньому мука нестерпна.
Але колись тут щасливими люди були і любили.
Тут колись вирувало життя,
Гуляли пари закохані, сімї щасливі.
Але усе зіпсувала нещадна війна,
Коли вводила в дію плани зрадливі.
Зник сміх, блакитне небо стало чорним...
Все місто вкрила темрява і тьма.
Хазяйнують в місті лихі ворони,
Яких за відсутності заміняє тиша німа...
Зівяли, колись зелені, газони,
Які оживити тепер уже пізно.
Зняті всі замки, усі з дверей заслони.
Це забуте людьми, загублене місто...
Відредаговано: 23.11.2020