7

-Я обираю тебе...

-Так і думала) тоді, щоб з Анею я тебе більше не бачила!

Ми розійшлися. Дорогою я думав чому вона так сказала, чому не можна дружити з двома...

В своїх думках я навіть не помітив як перейшов дорогу на червоний колір... Ну як..не перейшов. Не встиг.

Мене збила машина.

Люди які були поряд та бачили що сталося, швидко викликали швидку допомогу. Мене відвезли до лікарні.

Прийшов до тями я лише через 2 місяці.

Лікар повідомив що до мене приходила всього одна дівчина. Аня. Вона кожного дня провідувала мене, розмовляла зі мною.

-Більше..ніхто не приходив?-запитав я.

-Ні, лише та дівчина-відповів лікар, а потім додав-Як ви себе почуваєте? Слух, зір в порядку?

-Слух так. А ось зір не дуже...я дуже погано бачу. Це ж можна вилікувати?-мої очі були повні надії.

-Ох..нажаль ні. Але ви можете носити окуляри, і вам буде легше бачити, ну або ж лінзи.

-Дякую...

Коли Аня дізналась що я прийшов до тями, вона швидко приїхала у лікарню.

-Еліас! Нарешті! Як же я боялась за тебе! І як я рада що ти нарешті прокинувся!-залетівши у палату крикнула вона.

-Тихіше, дівчино!-наказав лікар.

-Ой вибачте.

-Привіт..-сказав я.

-Як ти себе почуваєш?-збентеженно запитала Аня.

-Добре... Але зір в мене тепер буде дуже поганий...

-Що?! Але!

-Не бійся. Я зможу носити окуляри або ж лінзи. І мені це буде допомагати.

-Фуух...

-А ти сама то як?

-Чесно кажучи погано. Місця собі ці два місяці не могла знайти! А Лея взагалі сказала що ти можеш не прокинутись, тому і не ходила "даремно" до тебе...

-Ммм.. зрозуміло..

-Хей, потрібно їй сказати що ти прокинувся! Можливо її думка зміниться!

-Зачекай...

Аня набрала номер Леї.

-Аня...

Вона вже хотіла подзвонити.

-АНЯ!!!-я схопив її за руку в якій вона тримала телефон-зачекай... Я не хочу щоб ти їй дзвонила...

-Але..чому? Вона ж тобі подобається..

-Вона мені то да...але я їй напевно ні. Та ну... 

-Хеееей, не думай так! Потрібно надіятись на краще!

-Ні, прошу... Я сам їй скажу.

-Ну..як знаєш.

Ми порозмовляли декілька годин. Аня мені розповіла що нового відбулося за ці два місяці. А потім вона пішла до дому.

Я залишився на одинці зі своїми думками...

В мене в голові все крутилося: "Чому?" "Як?" "Навіщо?".

І все про Лею..

Вона мені нагадала моє перше кохання... Яке розбило мені сердце..

На вулиці лив сильний дощ, блискавки, грім. Вікно було трохи відкрите. Вітер дув у кімнату, несучи із собою краплини дощу.

Я дивився на блискавки. Мені дуже подобаються грози.

Тому що тоді, ніби все оживає, знаходить новий сенс..

Вирішив написати Леї. 

"Привіт. Як ти?" Вона прочитала, але не відповіла...

Невже я і справді для неї нічого не значу?..

Мені вдалося заснути. 

Снилося мені що Лея більше не спілкувалась зі мною, що вони з Ноа почали зустрічатися та забули про мене взагалі.

Настав ранок. Я прокинувся від телефонного дзвінку.

Це була Міна.

-Привіт-сказала вона, коли я нарешті прийняв.

-Привіт.

-Нам усім Аня розповіла що ти нарешті прокинувся! Нажаль ми з нашою компанією не могли прийти до тебе... Ми провинились перед вчителем, а він нас наказав. Цілий місяць ми залишалися після уроків прибирати всю школу. А ввечері коли ми вже закінчували, та хотіли піти до тебе, тоді вже лікарня була закрита для відвідування.

-Зрозуміло.

-До речі, Аня тобі напевно це вже сказала.. Я, Кай та Алекс вже не будемо ходити з вами у школу.. Нас прогнали. І нам прийшлось перевестись у іншу. Тому з вами ми будемо бачитись дуже рідко...

-Так, вона вже сказала. Шкода що вас прогнали.

-Ти сам то як?

-Нормально.

-Зрозуміло.. коли вже тебе випишуть?

-напевно сьогодні повинні.

-Ооо, це добре)

Ми ще недовго порозмовляли, тому що мама Міни перервала нашу розмову, сказавши що вона повинна йти мити посуд. І нам прийшлось попрощатись.