4

-Хей, тобто це твої друзі з старого класу?-запитав Алекс.

-Так, це вони.

-Ооо! Тоді я побіжу та покличу всіх інших, щоб познайомитися?

-Ну, як хочеш.

Він пішов за усіма моїми новими друзями.

-Привітик,  я Міна.

-Я Кай.

-Софа.

-Ну в нас звуть Алекс та Еван.

-Мм... Круто-промовила Лея.

Мені здалося що вона ревнує мене до моїх нових друзів. Або ж це так і було.

-А це Лея, та Ноа-промовив я.

-Приємно познайомитись-сказав Ноа.

-Давайте прогуляємо останній урок?-запропонував Кай.

Я сказав що це прикольна ідея, але Лея перебила мене та сказала:"Я так не думаю, ми повинні слухатись вчителів, та не пропускати уроки. Я не хочу щоб мене потім ненавиділи"

-Пффф, ти реально? Яка ти нудна.

-Це я нудна?! Як тебе там? Кай так? Так ось Кай! Слухай сюди, я можу зробити так, щоб тебе всі ненавиділи!

-Стоооп! Досить, я вас познайомив не для того щоб ви сварились!-зупинив я їхню сварку.

Після цього я зрозумів, що знайомити своїх друзів, це не завжди хорошора ідея...

Всі вони розійшлися по домам, так як останній урок відмінили із-за великого снігопаду. Я, Ноа та Лея, залишилися у парку.

На вулиці було вже темно, ліхтарі світили, а під їхнім світлом падав тихий сніг.

-Давайте можливо зайдемо в магазин?-запропонував Ноа-а то так ми і захворіти можемо.

Ми погодились. Зайшовши в Магазин Лея сказала мені:"Давай відійдемо на хвилинку?"

-Що таке?

-Слухай... Скажи чесно, тобі ті друзі дорожче за нас, так?

-Ні. З чого ти взяла?

-З ними ти навіть більше розмовляєш... А з нами лише мовчиш.

-Ну... Просто в мене не завжди є настрій розмовляти...

Мені Лея нагадувала ту дівчину із-за якої я дуже рідко розмовляв... Тому я боявся їй щось не так сказати, хоча це навіть не вона... 

-Хей, ти можеш мені розказати, можеш довіряти мені.

-Та нічого такого... Просто такий я.

-Знаєш... Твоя загадковість мені навіть подобається..)

Вона взяла мене за руку.

Моє серце почало швидко битись, я подивився на неї, а вона на мене.

-Ну що, йдемо до Ноа?

Я нічого не відповів, але кивнув головою.

Здалеку, я побачив Аню.

-Привіт-сказала вона звернувшись до нас.

-О привіт, тобі вже краще?-запитав я.

-Так. Завдяки тобі-вона сказала це ніби як жарт, та посміхнулась.

Лея відпустила мою руку.

-Так ти і є, та Аня...

-Так, а ти, я так розумію, подруга Еліаса? Приємно познайомитись.

-Мг... Мені теж...-в її словах було чути сарказм.

-Чуєте, за мною приїхав брат, тому що на вулиці вже почався буревій. Ви зі мною?-звернувся Ноа до мене та до Леї.

-Та ні, я ще посиджу тут-відповів я.

-Я теж-подивившись на Аню сказала Лея.

-Ну тоді я поїхав, до завтра.

Ми з Леєю та Анею залишились троє.

Кругом було тихо, в магазині не було нікого окрім нас, однак тиша панувала не довго.

-Я взагалі то дома вже повинна була бути. Ну що ж, пока тоді-сказавши ці слова, Аня вийшла з магазину, сіла на свій скутер та поїхала до дому.

На вулиці все вже стихло, лише тихо падав сніг.

Я сказав що йду на вулицю, і Лея пішла за мною.

Ми сіли на лаву під ліхтарем.

-До речі, ти сьогодні був відсутній на останніх уроках, я не знаю, повідомляли у вашому класі про це чи ні, але скоро наші два класи з'єднають, і ми поїдемо усі разом до зимнього табору.

-Ого, це круто.

-Але... Якщо чесно... Мені не дуже подобаються твої нові друзі... Я не хочу з ними бути в одному таборі... Вибач що я так кажу, знаю що це не правильно, але і мовчати я вже не можу. Таке відчуття ніби тобі на нас з Ноа все одно.

Я задумався... Але ж вона з Ноа теж мене в боці залишали, та разом всюди ходили, у мене теж було відчуття що їм на мене все одно.

-Вибач, я знаю це відчуття, я постараюсь всім однаково час виділяти-промовив я.

Лея була без шапки, сніг падав прямо їй на голову. Я зняв свою, та одягнув на неї.

-Навіщо?-здивовано запитала вона.

-Ти можеш захворіти-відповів я одягнувши капюшон.

-Дякую...

Того вечора я так хотів зізнатись Леї у своїх почуттях, але побоявся що вона може подумати що це жарт або зробити так, як зробила та дівчина.

Потім я провів її до дому, ми попрощалися, і я пішов до місцевої ялинки.