1

Мене звуть Еліас-(хлопець з чорним волоссям та блакитними очима, закритий в собі, живе книгами та музикою).

Все життя я не розумів що таке дружба, до поки не зустрів його... Ноа-(життєрадісний, світловолосий хлопець з коричневими очима, зацікавлений на малюванні та спорті).

Він навчив мене радіти, завдяки йому я зрозумів хто це-справжній друг.

Ми з ним стали друзями ще в середній школі.

Спочатку я не бачив в ньому свого друга, але Ноа думав інакше, не дивлячись на те що я був тихим та незрозумілим, він підійшов до мене.

-Привіт, не проти дружити?-сміливо сказав він.

Я мовчав.

-Ммм... Як тебе звуть? Я от Ноа.

Я нічого йому не відповідав.

Почався урок. Ноа підсів до мене.

-Ти не хочеш зі мною розмовляти?

-Я Еліас-невпевненно промовив я.

-О! Так ти розмовляти вмієш! Я вже думав що ні.

Я опустив голову вниз та ліг на парту, повернувшись в іншу сторону.

До кінця уроку йому вдалося мене розговорити.

Ми стали найкращими друзями.

Завжди допомагали одне одному, сміялися разом з усього що рухається.

В дитинстві мені важко давалось.

Батьки померли в авто-катастрофі коли мені було 7, після їхньої смерті я дуже рідко посміхався, а згодом взагалі перестав. Я ріс з моєю тіткою (сестрою мами).

Завдяки Ноа я зміг увійти в теперішню реальність, зміг знову посміхнутись.

Ми були нерозлучними, і здавалось ніщо не зашкодить нашій дружбі, до поки в старшій школі до нас не перевелась дівчина, її ім'я Лея-(дівчина з білим волоссям та зеленими мов весняне листя очі), на вигляд вона не дуже була привітньою але в її очах відчувалось тепло та щирість.

-Усім привітик!-радісно сказала вона.

Мені здалося що я її десь вже бачив... Але де?

Та й ім'я знайоме...

Ну короче... Мені вона сподобалась, але я не показав цього.

На наступний день коли ми з Ноа йшли зі школи додому, Лея сиділа в парку на лаві та малювала у своєму альбомі.

-Привіт-сказав Ноа, підійшовши до неї-ти ж наша нова однокласниця, так?

-Так, не проти познайомитись?

-Звісно ні, ми тільки за! 

-Ми? З тобою є хтось ще?

Я стояв за його спиною, тому що соромився їй навіть у очі подивитись.

-Так, ось мій друг-промовив він, схопивши мене за плече та штовхнувши вперед-його звуть Еліас.

-Приємно познайомитись, я Лея-посміхнувшись сказала у відповідь вона.

-Вз..Взаємно...

-А я Ноа.

-Будемо дружити?)

-Звісно.

Я мовчав.

Лея запропонувала пройтися по парку, ми погодились.

Вони всю дорогу розмовляли, знайшли спільну мову.

А я мовчав.

Я не хотів розмовляти з нею, таке відчуття ніби вона принесе мені біль.

Так і сталося. 

-Еліас, мені потрібно тобі дещо сказати-звернувся до мене Ноа.

-Так, я слухаю.

-Здається... Мені подобається Лея...

Моє серце почало битись в шаленому ритмі.

В очах потемніло, я не знав що сказати.

-Що, правда?-промовив я, сам того не зрозумівши.

-Так! І мені здається що я їй теж подобаюсь!

Я мовчав, в мене просто відібрало мову.

-Щось сталося?

-Ноа... Діло в тому що..

-Що?

-Ні...нічого, забудь.

-Ну... Добре.

Так, я не сказав, я не хотів рушити нашу дружбу та його фантазії, переді мною став вибір: "Дружба чи кохання".