4

4

Зорі бігав навколо Богдани та гавкав, щоб привернути увагу, а потім тягнув за штанину, щоб розбудити.

Один молодий чоловік підбіг до дівчини.

- Вам погано. Я зараз викличу швидку. - повідомив він.

- Та ніби вже добре. - Богдана привстала з тротуара біля фонтану.

- Вам треба до лікаря. Якщо не викликати швидку, то я сам відведу вас до лікаря. Відвезу на своїй машині.

- Це мабуть від хвилювання. Я згадала свого нареченого, який загинув перед нашим весіллям. - пояснила дівчина.

- Тим паче вам треба пройти обстеження, щоб більше таке не повторилося. До речі, мене звуть Олександр. - він простягнув свою руку, щоб допомогти Богдані встати, бо дівчина наполегливо намагалася це зробити. - Я наполягаю, щоб ви поїхали до лікарні. Я вас віднесу.

Олександр узяв дівчину на руки та поніс її до своєї машини.

Зорі весь час був поруч.

- Не хвилюйтеся. Я не маньяк чи викрадач дівчат.

- А хто знає? Я без свого собаки не поїду. - Богдана побачила кисле обличчя Олександра, якому явно не сподобались її слова. - Вибачте. Ви мене врятувати хочете, а я...

- Зовіть свого собаку. Він обов'язково поїде з вами. Я не збирався його залишати тут. Не губитися ж йому. До того ж він ваш друг.

- Дякую.

Усі троє: Олександр за кермом, Богдана у лежачому положенні на задньому сидінні та поруч з нею Зорі, - усі поїхали до лікарні.

А там Олександр та Зорі не відходили від Богдани.

- Все добре з вашою дівчиною. - повідомив лікар. - Таких явних змін не спостерігається, але їй треба відпочити. Це функціональні прояви надмірного хвилювання. Я прописав підтримуючу терапію та відкрив лікарняний. Хай трохи відпочине вдома. Можете її вже забирати. Їй у понеділок треба підійти до сімейного.

- Дякую, лікарю.

- Богдано, я відвезу тебе додому. Не хвилюйся. Я лише проведу до під'їзду. Я не буду знати, в якій квартирі ти живеш.

Олександр забрав дівчину з лікарні.

По дорозі він зупинився перед аптекою та купив необхідні ліка.

Олександр довіз Богдану до її будинка.

Відчинив двері, допоміг вийти їй та її собаці. Довів до дверей під'їзду.

- До зустрічі, Богдано. Подзвониш мені, якщо захочеш. - Олександр дістав записник з машини та записав свій номер, відірвав сторінку та передав дівчині.

Він вже прямував до авто, сідав за кермо та вже збирався їхати.

- Зачекай! - покликала Богдана. - Спасибі тобі за допомогу. Ти зайдеш до мене? Я пригощу тебе чаєм...

- Із залюбки.

Вони усі троє піднялися до квартирі Богдани.

Олександр увесь цей час притримував дівчину, щоб їй було легше.

А вдома у Богдани Олександр визвався впоратися на кухні та нагодував Зорі, пояснюючи це тим, що їй треба відпочивати.

А потім він пішов, побажавши солодких снів.

Пішов Олександр, щоб потім повернутися в життя Богдани та й там залишится назавжди.