3

3

- Пішли додому. - запропонував Зорян.

- До тебе чи до мене? - уточнила Богдана.

- До нас. В наш будинок. Який ми купили після весілля.

- Ми купили? У нас було весілля?

- Так.

- Зачекай. Там, де я щойно була, ти помер перед нашим весіллям. І я була не в цьому світі. З якою мною ти одружився? Де вона? Та моя копія з цього світу?

- Вона померла.

- Тоді як ти поясниш усім мою появу?

- А навіщо це пояснювати комусь?

- Як так? Твоя дружина... моя копія... тобто я інша померла у цьому світі, а тепер з'являюся... мене або приймуть за ліцемірку, або за дуже схожого двійника, або щось тут не те. Де моя могила?

- Це вже не важливо. Головне, що ти жива.

- Де мене поховано? - повторила своє питання Богдана.

- На центральному цвинтарі. Але там лише чаша з твоїм попелом після кремації.

- Поверни мене назад. - попросила дівчина.

- Все буде добре. Пішли. - Зорян узяв Богдану за руку та повів.

- Тут парк занадто короткий. Та і фонтан інший.

- Тобі сподобається цей світ. Він майже такий самий, як твій. Цей світ стане твоїм.

Богдана зі Зоряном продовжили іти.

Дівчина уважно роздивляла навколишні вулиці.

- Вони інші. - зауважила Богдана.

- Що?

- Вулиці інші.

- Нічого.

- Мені ніяково якось.

- Нічого. Вдома буде краще.

Вони прийшли до вдасного будинку, зустрівши по дорозі сусідів, які усі питали одне й те саме:

- Це Богдана? Я же бачив (бачила) похорони. 

Богдана червоніла, а Зорян відводячи погляд, лише швидче тягнув Богдану за руку, щоб зникнути від сторонніх очей.

- Зоряне, я так не можу?

- Невже ти не хочеш бути зі мною?

- А якщо у тебе була би така можливість та ти залишився би у моєму світі, то було би таке саме з тобою. Усі би зі здивуванням дивилися би на тебе.

- Не звертай уваги на такі дрібниці. А до тебе у твій світ я не можу. Ти ж бачиш: мені не вдалося там залишитися у своєму тілі.

- А якще документи, якщо я буду кудить їхати з тобою? Чи влаштовуватися на роботу? Чи в мене та сама робота, але там усі же знають, що я мертва?

- Потім обміркуємо про це.

- А мої батьки? Вони ж тут знають, що доньки вже немає. А мої справжні тепер будуть страждати там.

- Тут у тебе не має батьків. Вони вже померли.

- А там вмирають від горя мої справжні.

- Годі вже. Залиш це на завтра. Пропоную приготувати вечерю та й, звісно, повечеряти.

Добре.

Вони провели вечір разом, а потім шалена ніч в обіймах кохання.

Вночі Богдана прокинулася та не могла вже більше заснути.

А вранці, коли з ліжка встав Зорян, вона попросила.

- Поверни мене назад. Я не хочу тут бути. Тут все інше. Тут ти інший. Тут все мені чуже. Навіть ти чужий. Я не відчуваю тебе так, як відчувала раніше.

Весь потемнішал.

Усе розплилося перед очима.

А потім Богдана відчула на собі гарячий промінь сонця та... те, що хтось тягне її за ногу.

А потім вона почула лай.

Дівчина відкрила очі.