2

2

Якось у парку Зорі побіг до Фонтану Закоханих, який знаходився у самій віддаленій частині подалі від очей, й стрибнув у воду.

Це був ранній липневий ранок.

І, звісно, поблизу нікого не було.

- Зорі, виходь звідси! До мене! - покликала Богдана свого собаку, але він не слухався.

Дівчина увійшла у воду та наблизилася до свого вихованця, щоб схопити його за нашийник та витягнути з фонтану.

Але вона побачила, що пес випрямився та перетворився на... Зоряна.

Богдана перестала дихати.

Потім прийшла до тями та підійшла до свого коханого.

- Навіть якщо у мене галюцинації, я все одно тебе обійму. - промовила вона та обійняла хлопця.

- Богдано, я тебе кохаю. - сказав він.

- Де б ти не був, я хочу бути щ тобою. У світі живих чи у світі мертвих. Але з тобою. Забери мене. - попросила Богдана.

- Я... Я... Я не живу без тебе.

- А як же Зорі? Ти покинеш його напризволяще?

- Зорі... Про нього треба турбуватися... Залишу його у батьків... Але ж його треба спочатку відвезти до них. Стривай, Зорі - це ж ти?! Його не існує, коли є ти?

- Так. Він - це я. Але ж мене немає тут.

- А де ти є?

- Я можу показати. яТак ти зі мною?

- Мене треба для цього померти? - запитала Богдана.

- А ти не хочеш помирати?

- Одна справа хотіти вмерти, а інша: боятися помирати, бо невідомо, що там на тій межі життя та смерті.

- Хтось описує рай та ад, а хтось говорить про порожнечі та кінець шляху. Я краще покажу тобі інший світ, альтернативну реальність, де існуємо ти та я. Ідеш за мною? Ідеш зі мною?

- Так.

- Для цього не треба помирати. Ми лише зазирнемо в один зі зрізів Всесвіту, де ми з тобою, але там решта інше.

Зорян узяв Богдану за руку.

Вода підсвітилася.

- Вода - це провідник. - пояснив Зорян.

Увесь світ поплив. Ці двоє ніби зависли у просторі, оточені різнокольоровою водою.

Оточуючий простір спочатку нагадував порожнечу, а потім став схожим на тонкий бездріжджовий лаваш зі шпинатом та петрушкою, при чому лаваш здавався безкінечним, який ніби не закінчувався на всіх чотирьох горизонтах у чотирьох напрямках.

Ще мить: і ніби різко затягнуло Зоряну та Богдану, перетворюючи їх у довгу тонку безкінечну нитку, через яку промигнули безкінечні імпульси.

Закохані з'явилися у копії світу, з якого вони тільки що втекли.

Вони опинилися у парку в місті, дуже схожому на той, в якому щойно були, але він чимось відрізнявся. На перший погляд було важко знаходити якісь відмінності, але відчувалося, що ці відмінності повсюди.