Пролог
- Богдано... Я прийшла тобі сказати... особисто, щоб підтримати у важку частину... я не захотіла дзвонити по мобільному... - жінка зачинила за собою вхідні двері.
- Мамо! Кажи вже! Що трапилось? - дівчина явно хотіла знати новину.
- Зорян... Зорян розбився на мотоциклі... А у вас завтра повинне було бути весілля... Я тобі, доню... співчуваю. Тримайся. Ти - сильна людина. Ще зможеш покохати...
- Мамо! Я ніколи більше не покохаю. А-а-а. Зорян - найкращий з чоловіків. - дівчина заридала. - А-а-а...
Мама ніжно обійняла свою дочку, яка розривалася в риданнях.
- Я не хочу жити! - крикнула Богдана.
- У тебе є ми. Робота... Ти нам потрібна. Якщо тебе не буде, не має сенсу нашого з татом життя. Живи заради нас з татом. Бо інакше ми помремо...