Розділ 6. Свято світла і конюшини.

Клеварія зустрічала своїх маленьких героїв співом вітру, пахощами медової роси та м’яким сяйвом, яке знову розлилося по лугах.
Ще кілька днів тому земля була тьмяною, квіти сумно схиляли пелюстки, а струмки втратили не були настільки чистими. Та коли Шамроки повернули Четвертий Листок Удачі до Великого Дерева, світ змінився — ніби прокинувся від сну. Кожна стеблина, кожен пелюсток, кожна крапля роси світилися теплим смарагдовим світлом. І навіть найменші мешканці — пташки, метелики, духи вітру — відчували, як їхні серця наповнюються радістю.

Лінн ішов попереду, з гордо піднятою головою. Його вушка насторожено ворушилися, прислухаючись до шелесту лугів. Міло весело кружляв над ними, залишаючи в повітрі шлейф сяйва.

— Погляньте! — вигукнув він. — Дивіться, як знову сяє наш дім!

Флора розсміялася:

— Природа відчуває вдячність. Усе навколо дихає радістю.

Тікі зупинився й дістав зі своєї торбинки невеличкий уламок кришталю, який узяв із гроту Духа Удачі.

— Він теж світиться... — задумливо промовив він. — Мабуть, це знак, що час святкувати.

І справді — Клеварія готувалася до великого дня. Мешканці звідусіль сходилися до Великого Дерева, несучи з собою вінки з конюшини, гірлянди із квітів, музичні мушлі та запашні трави. Це було свято, якого не бачили багато років — Свято Світла і Конюшини.

Коли сонце торкнулося обрію, над галявиною запалали перші ліхтарики. Кожен з них світився не вогнем, а чистою магією радості. Дерева навколо ніби шепотіли старовинну пісню, а у небі танцювали метелики світла.

Мудра Старійшина Клеварії Олла — підлетіладо  Великого Дерева і промовила своїм глибоким, спокійним голосом:

— Сьогодні ми святкуємо не просто повернення удачі. Ми святкуємо силу сердець, які не здалися, коли світ темнів.

Всі мешканці зааплодували, а Флора відчула, як сльози радості блищать на очах.

Олла продовжила:

— Нехай кожен запам’ятає: удача живе не в листках і не в чарах, а в тому, що ми несемо одне одному. Доброта — ось коріння нашого світу.

Після цих слів вона махнула рукою — і на галявині спалахнули сотні вогників. З’явилися духи весни, діти світла і навіть маленькі вогняні лисиці, що принесли квіти миру.
Під музику струмків і шелест листя Дерево почало сяяти дедалі яскравіше. На його гілках з’явилися нові конюшини — кожна з чотирма листками. Листя спускалося повільно, мов легкі смарагдові сніжинки. Кожна впала до лап чи долонь когось. Лінн підхопив свій листок і побачив, що він світиться золотом.

— Це — за твою сміливість, — промовив голос Дерева. — Ти вчився не боятися і захищати тих, хто слабший.

Міло отримав листок, який переливався сріблом.

— Це — за твою радість, — мовив голос. — Бо сміх і світло серця — найкращі обереги від темряви.

Флора притиснула до серця листок ніжно-рожевого сяйва.

— Це — за твою доброту. Вона лікує навіть те, що здається втраченим.

А Тікі дивився на свій листок, який змінював кольори, немов у ньому жило саме світло розуму.

— А цей — за твою мудрість. Ти навчив інших бачити істину не очима, а серцем.

Усі четверо стояли, обійнявшись, а навколо знову засяяло Велике Дерево, розкидаючи світло на всю Клеварію.

Свято розгорнулося на повну силу. Пташки співали пісні, струмки підспівували їм срібними нотами, духи вітру кружляли в танці разом із Шамроками. Міло кружляв у повітрі, створюючи спіралі світла, Лінн показував малечі, як долати страх, Флора навчала квіти співати гармонійно, а Тікі сидів біля вогнища, розповідаючи історію про їхню подорож — про те як допомогали дорогою до Кришталевого Гроту, про незабутні зустрічі, та особисті випробування від Духа Удачі, про бурю, хитрого Лиса і тіні, що вони перемогли дорогою додому.

— А головне, — завершив він, — ми зрозуміли, що ніхто не може бути щасливим наодинці. Лише разом народжується справжня удача.

Малята захоплено слухали, їхні очі сяяли, як зорі. І кожен у душі мріяв колись теж вирушити у подорож, щоб знайти свій листок дружби.

Коли настала ніч, над Деревом розквітло дивовижне сяйво. Здавалося, саме небо посміхалося до землі. На гілках засяяли квіти, схожі на крихітні ліхтарики, а навколо Дерева утворився коло світла — чарівне, м’яке, живе.

Флора підняла голову й прошепотіла:

— Дивіться, навіть зорі прийшли святкувати.

Міло засміявся:

— Напевно, вони хочуть потанцювати разом із нами!

Лінн кивнув:

— Хай танцюють. Адже сьогодні — наш день. День, коли добро перемогло темряву.

Вітер лагідно пройшовся галявиною, приносячи запах свіжої конюшини. І всі відчули, що Велике Дерево Удачі не просто стоїть посеред світу — воно живе в кожному серці, де є віра, сміх, тепло і турбота. Так і пройшла ніч.

Коли перший промінь сонця торкнувся землі, галявина ще сяяла від світла нічного свята. Втомлені, але щасливі Шамроки сиділи разом під Деревом.

— Ми пройшли довгий шлях, — задумливо сказав Тікі. — І все це почалося з маленької подорожі через луки.

Флора посміхнулася:

— Кожен великий шлях починається з маленького кроку.

Міло підняв очі в небо:

— А закінчується він там, де починається нова мрія.

Лінн глянув на своїх друзів і додав:

— Головне, щоб поруч були ті, хто вірить у тебе.

Вони засміялися, обійнялися і замовкли, слухаючи, як Дерево тихо шелестить своїм листям — немов шепоче слова подяки.

І відтоді щороку у Клеварії святкують Свято Світла і Конюшини.
Кожен мешканець запалює маленький ліхтарик і кладе біля коріння Великого Дерева чотирилисту конюшину — символ щастя, яке зростає лише тоді, коли його ділиш із друзями.

Бо справжня магія живе там, де панують доброта, віра і підтримка. А удача — це просто відблиск тепла наших сердець.