8. Світовий камінь.

- Вони лише дослідники. - відповідала Іві, колупаючись в паперах двох чоловіків.

- І що нам з ними робити? - питала Алістра позаду, розглядаючи дивну шелестячу одіж непритомних незнайомців. - Вони скоро прокинуться.

- Зв’яжіть їх. - скомандував Арден, що в звичній манері тупцював туди-сюди.

- Вони були більш наляканими, аніж ми. - резюмував Фландір, потираючи підборіддя.

- Вони були в невідомості. Невідомість лякає. - промовив Нареліон, стоячи остронь, наче боявся підхопити якусь проказу від чужоземних створінь.

- Певно, пройшли через портал неподалік. - тріпав своє волосся Фландір, витріщаючись на карту порталів. - Він відкрився два дні тому. Небо святе, що вони робили тут два дні?

- Збирали зразки. - відповіла Іві, не відриваючи голови від паперів, але підіймаючи рукою вверх колбочки з землею, що валялись в кейсі. - Зразки землі, води, рослин. Перевіряли вашу флору і фауну. Лише дослідники.

- У вас всі дослідники ходять із такою зброєю, яка вбиває миттєво та ще й на відстані? - поцікавився Арден, тривожно розглядаючи автомат.

- Це одна з найпростіших зброй. - відповіла тихо Іві, читаючи папери й обм’якаючи на очах.

- Щось не так, Іві? - поцікавився Фландір.

- “Проект: Новий Світ”. - зачитала вголос Іві заголовок на одному із паперів, а решту прочитала в умі. - Це цілий проект…

- Що це означає? - запитався Арден, підходячи до дружини. - Ти ж казала, що вони лише дослідники, то хіба це так зле? Ми вб’ємо їх і кінець. 

- Або зітремо їм пам’ять й відправимо першим порталом назад. - запропонував гуманніший спосіб Фландір. - Якісь дослідники-мандрівники не становлять нам загрози.

- Ні-ні-ні. - трусила головою Іві, уявляючи що зараз відбувається в її колишньому світі. - Ви не розумієте! Ці дослідники не такі, як у вашому світі. Це не шукачі пригод чи випадкові перехожі, що звалились до порталу, як я. Вони працюють на владу, а отже в моєму світі уже знають про портали. Небо святе, невже це я зрушила ці події? Не варто було мені шукати портали, не варто було ворушити цей світ.

- Іві, заспокойся. - Арден приголубив дівчину, ніжно погладжуючи її по голові. - Ми справимось з усім, обіцяю тобі.

- Ви не справитесь. - мотала головою Іві, дивлячись невидющим поглядом в нікуди. - Ці двоє чоловіків, це лише перші ластівки. За ними прийдуть інші й їх буде більше. А потім ще і ще. Вони будуть копати глибоко, й шукати далеко. Вони не обмежаться зразками дерев. Вони зайдуть усюди. Ваш світ загине.

- Ти казала, що твій світ безпечний. - здивувався Арден.

- Та не для вас.

- У вашому світі немає драконів, наскільки я знаю. - не вгавав Фландір. - Тому я впевнений, що ми спиниме все, що вийде з цих порталів. Ми спинили навіть каргів.

- Вам не спинити земних людей. - приречено сказала Іві. - Ми придумали зброю, яка не просто вбиває на відстані кількох метрів, а може досягнути до іншого кінця світу. У нас є ракети, що летять через моря й океани, а тоді падають, вбиваючи сотні людей. У нас є зброя, яка газом задушить усе живе. У нас є зброя, котра може знищити половину землі й для цього не потрібно прикладати жодних зусиль, лише натиснути один важіль. І тоді дракони загинуть. Як і драйни. Залишаться лише люди, бо лише вони здатні схилити голову. 

- Але для чого це робити твоїм людям? - ошелешено запитала Алістра.

- Бо можуть. - просто відповіла Іві, а тоді втерши скупу сльозу, розвернулась до друзів. - То йдемо закривати портали чи як?

Двійко приречених чолов’яг, що зважились на подорож до іншого світу, опинились в руках найнесподіваніших для них створінь: драйн. Іві ж залишалось лише здогадуватись як здивуються ці двоє, коли прокинуться в драйнівському таборі під пильним наглядом напів живих, напів мертвих перевертнів. Та уся п’ятірка друзів погодилась, що залишити чужинців на опіку драйн буде найрозумнішим й найбезпечнішим рішенням. Хто як не дивовижні драйни можуть не задавати зайвих питань й залишати в секреті те, що їх не стосується.

Тож коли два тягарі були скинуті в найближчому таборі, загін рушив вперед. Нікому, навіть Ардену, не спадало на думку завернути Іві назад. Десь в глибині душі він навіть зрадів, що вона знову на його боці. Та якою б не була радість Ардена, перед ними лежав довгий й невизначений шлях, тож коли настала мить переступити через недоторканий кордон, загін зупинився. 

Першим переступив межу Нареліон, пропливши через невеличкий рів беззвучною тінню. З ним нічого не трапилось. За ним поспішила й Алістра, а тоді переступили й інші. Останнім йшов Фландір, передчуваючи щось лихе.

Та попри всі тривоги Фландіра, мандрівка виявилась легкою. Чим далі загін відходив вглиб Недоторканого, тим більше вони переконувались, що ця земля нічим не інша за драйнівську чи людську. Ліси, пагорби, полонини. Єдине, чим відрізнялись ці землі, на них не було ані стежок, ані поселень, ані жодних інших натяків на людей. Це лякало і обнадіювало водночас.

Вони вже відійшли достатньо далеко, аби жодне з розумних створінь не побачило б двох драконів, що летіли б понад Недоторканим, та це чомусь здавалось неправильним і Фландір з Арденом їхали верхи. Кожен очікував неочікуваного підступу чи нападу, тож здавалось розумнішим ховатись в затінку вже пожовклих дерев. 

Кілька днів довгої дороги втомили подорожуючих. Вони не знали від чого втомились більше: від їзди чи від постійного очікування каверзи незвіданих земель. Та при найгірші побоювання з ними нічого не трапилось. Алістра спокійно бігла поруч із братом, кидаючи мимовільні погляди на Фландіра, що суворо їхав на своєму коні. Іві трималась поруч із Арденом, а величний король боявся випускати її з поля зору. Вони вже й були б не проти спочити, та того дня у всіх відкрилось друге дихання й переживання від того, до чого б вони ось-ось мали прийти.

Дехто з них боявся побачити, що подорож їхня була даремною, бо на це скидалась непримітність навколишніх земель. Дехто боявся, що зустріне там монстра або щось гірше, що пошматує їх на куски. А хтось все ще переживав за те, що поламав обітницю ніколи не вступати до Недоторканого і був певен, що отримає розплату за це, добравшись до серця цих земель.