3. Спалах драйни.

Король Нареліон, при всій повазі до драконів та людей, не зміг протриматись в Аркрейні довше, аніж три занадто довгих дня. Арден власною персоною розважав короля драйн, водячи його околицями й частуючи сирим м’ясом, котре вперше готували слуги замку. Та скільки драйна не годуй, а він всеодно до лісу дивиться, тож на ранок четвертого дня король Арден з королевою Іві прощались з Нареліоном. Там стояв ще й Фландір та Алістра, котра аж ніяк не хотіла приходити й воліла б краще залишитись в покоях, хоч вони їй і тиснули на голову. І якщо зневага до старшого брата була зрозумілою, то зневагу до короля могли б неправильно розцінити, тож Алістра стояла разом із чужинцями й дивилась як останні драйни виїжджають кріз замкові ворота. 

- Як тобі покої, Алістро? - звернулась до драйни Іві, бажаючи підбадьорити гостю в не найлегшу мить.

- Вони пристойні, Ваша Величносте. 

- Алістро, нема потреби в титулах. - всміхнулась білокура дівчина. - Зрештою, це в твоїх венах тече королівська кров, а не в моїх.

- Але не на моїй голові корона й не Ви, Іві, перебуваєте в чужому королівстві в засланні. - сухо відповіла Алістра, дивлячись в далину. - Я лише виконую накази свого короля. 

- Алістро… - Іві потягнулась рукою, аби торкнутись драйни, та вона ступила крок вбік.

- З Вашого дозволу, я займусь справами, Ваша Величносте. - вклонилась Алістра, притримуючи каптура, аби той не спав й попрямувала до замку.

Іві хотіла щось сказати, та Арден легко приобняв її за плече, даючи зрозуміти, що це зайве. Фландір, без зайвих слів, рушив за драйною. За словами Ардена, тепер Алістра була його турботою. Ніхто не сумнівався, що ця драйна може попіклуватись про себе й сама, та сестра короля була цінною особою для союзу, тож коли Арден попросив друга приглянути за нею, Фландір беззаперечно погодився. Усі ці дні він не зводив погляду з Алістри, але тримався осторонь, не порушуючи границь. Йому здавалось це правильним, як і мовчки слідувати Алістрі, котра прямісінько зараз впевнено й направлено крокувала кудись замком. І якщо в попередні дні за нею приглядав сам король, то тепер за нею пригляне він.

На великий подив Фландіра, Алістра привела його прямісінько до входу в архів. Вона мовчки стала збоку дверей, вочевидь пропускаючи Фландіра вперед, не бажаючи випадково порушити устрій замку. Дракон так само мовчки відчинив важкі дерев’яні двері й впустив всередину Алістру. Приміщення, що розкинулось перед ними було не тим місцем, куди Фландір збирався б привести ту, котра запала йому в душу. Тьмяне світло, що пробивалось крізь вузькі віконниці десь аж під склепінням й безкінечні ряди запилюжених книг. Поруч із ним тихо видихнула Алістра.

- Хочете приступити прямо зараз, Алістро? - поцікаився Фландір, врешті порушуючи мовчанку.

- Скоріше почнемо, скоріше закінчимо. - мовила Алістра й пішла вперед. - Тут є книги, котрі я не повинна бачити? Секретні папери?

- Нічого, що мало б залишитись в секреті від драйн. - відповів Фландір, дивлячись як драйна зникає між рядами книг.

- Тоді я почну з дального кінця. - розлився голос Алістри, відбиваючись від кам’яних склепінь. - Сподіваюсь, Ви почнете з початку.

Фландір лиш всміхнувся у відповідь. Останніми днями він багато думав про Алістру й про те, чому ж Нареліон залишив її тут. Серед цілого королівства драйн не знайти більш підходящу й непідходящу особу водночас для ролі посланця в королівстві драконів та людей. За словами короля, він витягнув Алістру з нетрів Темного Лісу й змусив оселитись її тут, в місті серед людей. Не дивно, що вона спішила розгадати загадку порталів й якомога скоріше повернутись до рідних місць.

Дракон лиш гучно видихнув й собі взявся до роботи, не бажаючи тривожити драйну. На відміну від Алістри, він знав цей архів як своїх п’ять пальців, тож пройшовши між рядів, дракон подався до полиць з потрібними книгами. Набравши добрий стос, Фландір всівся до старого, але великого й міцного стола посеред архіву й присунув свічу поближче, аби почати свої пошуки загадкового каменю. 

Він перегортав сторінка за сторінкою, вичитуючи про найрізноманітніші камені цілого світу, але звісно ж потрібного йому не було. Пройшла добряча година як перед ним очікувано з’явилась Алістра й похмуро нависла з іншого краю стола. Фландір припинив гортати сторінки й підвів голову до драйни, та вона навіть не ворухнулась, завмерши, наче тінь.

- Сідай, Алістро. - сказав Фландір, перейшовши на більш дружнє “ти” й однією рукою відсунув стілець поруч із собою, але з іншого краю стола. - Ця подорож обіцяє бути довгою, тож краще тобі набратись терпця.

Алістра ще якусь мить вагалась, а тоді невагомо підійшла до Фландіра й неохоче опустилась на стілець. Дракон занурився в книгу, ледь стримуючись, аби не впитись поглядом в драйну поруч із собою. Особливих зусиль йому довелось прикласти, коли Алістра тонкою рукою потягнулась до книги зі стосу й, відкинувши каптур, стала її читати. Краєм ока Фландір бачив як її сірі локони падають на обгортку книги, як її акуратні брови супляться, коли вона чогось не розуміла з написаного. Ну звісно вона супилась, вона ж жива. Ще ніколи Фландіру так не хотілось сидіти тут, в тьмяному архіві й сподіватись, що ще не скоро знайде бажане. Вперше він не хотів і зовсім щось знайти.

Та попри всі бажання закоханого дракона, йому довелось зосередитись на пошуках, як тяжко б це не було. Вони з Алістрою мовчки гортали сторінки і коли для драйни час тягнувся, то для Фландіра він невблаганно тікав. Лише через дві години, а за мірками Фландіра всього п’ятнадцять хвилин, Алістра сама заговорила:

- Це неможливо. - вирвалось з її уст і драйна поклала книгу на стіл.

- Принести ще одну свічу? - звів брову дракон і нарешті дозволив собі відкрито глянути на Алістру.

- Неможливо знайти тут що-небудь. - похитала головою драйна, - Для чого? Для чого стільки книг, якщо ви не можете їх впорядкувати й знайти те, що шукаєте.

- Тут багато записів, як б їх не впорядковували. - відклав і собі книгу Фландір. - Хіба у вас, драйн, не так? У вас немає архіву?