2. Помічник.

*** Два тижні після повернення Іві ***

То був спекотній серпневий день, коли ворота замку Аркрейн вперше за дуже довгий час відчинялись для простого народу. Того дня багато чого було вперше, як от, наприклад, гостина прямо в дворі Аркрейну, з чого не перставали дивуватись слуги. За наказом нової королеви, вони із самого ранку носили столи й наїдки, перетворюючи зелений й до того безлюдний двір на бенкет. Так само вперше до їхнього королівства мали прибути драйни, чия делегація запізнювалась. І хоча насправді вже колись було таке, та уже не залишилось тих, хто міг б пам'ятати ті події сивої давнини. Єдине, що було вдруге - церемонія в честь одруження короля Ардена. Пройшло зовсім небагато літ як король “одружився”, тож того серпневого дня люди спішили щоб побачити як король міг одружитись вдруге. Бо таке трапилось теж вперше. 

Фландір стояв на імпровізованому помості позаду королівської пари, коли ті вийшли до людей. Він міг бачити те здивування й захоплення, нерозуміння й радість, що заполонили натовп. Чим довше говорив король, тим більше дивувались і раділи люди. Вперше Арден не видавлював з себе безглузді формальні слова, а говорив від серця. Він розказував про королеву, яку спершу здобув, а потім втратив, щоб потім знову повернути. Розказував, що ніколи не одружувався вдруге і що королева у них завжди була одна. Він опустив деталі про походження своєї дружини, опустив усі подробиці їхніх війн, та й народу було байдуже, бо вони вперше бачили такого щасливого короля.

Та не один король тоді дивував своїх підданих, бо усі погляди були прикутими до дівчини, що стояла поруч із ним. Її наряд заворожував. Замість сукні вона одягла вільний костюм, який струменився від вітру й змушував придивитись штани це чи все ж така дивна сукенка. Уся в чорному зі сріблом, а на голові велична корона. То була Іві.

Натовп витріщався на неї. Хтось дивувався, впізнаючи знайоме обличчя, а хтось і зовсім викрикував “Іві!”. Усі дивились на неї, окрім Фландіра. Його погляд прикипів до делегації з Темного Лісу, котру супроводжували слуги до почесного королівського місця в першому ряду. Фландір так довго чекав на цей день, та зараз не відчував нічого, окрім розчарування. Там, серед делегації драйн, що ховались під темними каптурами, її не було. Усі драйни як на підбір були однаково високими, як і їхній король. Алістра ж була низькою. Її не було.

Переконавшись, що Алістри й справді немає серед почесних гостей із Темного Лісу, Фландір розчаровано опустив плечі. Від того самого дня на полі бою він не мав ані спокою, ані сну. Сині очі заполонили його думки, його бажання. Дракон перерив усі згадки про драйн, в пошуках схожих на Алістру, розпитав усіх мудреців, в надії зрозуміти що ж за дівчину він зустрів. Та на превеликий жаль, Фландір нічого так і не знайшов. Коли ж несподівано повернулась Іві, його королева, Фландір радів разом із Арденом і якщо колись йому більшого й хотіти не хотілось б, то після зустрічі з Алістрою, в серці оселився неспокій. Арден, в свою чергу, пообіцяв, що запросить Алістру окремим запрошенням на святкування, за що Фландір був йому безмежно вдячним. Дні до церемонії здавалися вічністю для дракона, який згоряв від нетерплячки знову побачити її і зараз на його голову звалилось нове розчарування.

Коли офіційна частина закінчилась, а королівська пара спустилась з помосту, щоб приєднатись до частування разом з людьми, Фландір попрямував до Нареліона. Драйни не виглядали розгублено, хоча в свою сторону ловили здивованні, а подекуди просто нажахані погляди. Здавалось, що їм байдуже, а особливо їхньому королю, що вільно роздивлялвся двір замку. 

- Королю Нареліоне. - вклонився Фландір, підходячи до почесних гостей й виказуючи ту шану, що вимагала урочиста подія. - Король Арден та королева Іві скоро підійдуть до Вас, лиш приймуть частування з народом. Так захотіла нова королева.

- Перестань, Фландіре. - схилив голову набік король, - Для чого ці формальності, хіба ти хотів б щоб і я тебе називав вельмишановним радником?

- Буде зайвим. - всміхнувся Фландір, ще раз дивуючись із простоти драйн. 

- Нова королева просто чарівна. - промовив Нареліон, дивлячись як Іві й Ардена обступили прості люди. - Виняткова, я б сказав.

- Так, нам пощастило. Ардену пощастило. - погодився Фландір, всміхаючись, а тоді прокашлявшись, зважився запитатись. - Завжди гадав, що Іві найдивовижніша кого я зустрічав серед жінок, та недавно я зустрів когось, хто може зрівнятись із нею у винятковості.

- Алістра… - здогадався Нареліон й Фландір зміг відчути ту ніжність, сум та приреченість, котра нахлинула на короля. - Моє загублене дитя… Занадто рано на мене впала честь перейняти турботу про неї. Здебільшого я займався королівством, яке так само неочікувано впало на мої плечі ще в юному віці й сестра, то було останнє про що я тоді хвилювався, а даремно. Якби я приділив їй належну увагу, то можливо бідне дитя не стало б шукати розради у самовільному вигнанні. Я гадав, що чиню правильно, даючи їй волю самій обирати свою долю. Ми, драйни, завжди так робимо. Якщо Алістра хотіла пропадати на диких краях Темного Лісу, то не в моїй натурі було її відмовляти. Але тепер, коли моє життя тліє достатньо довго, щоб набратись належної для брата мудрості, то серце моє болить. 

- Вона інша, Нареліоне. - обережно промовив Фландір. - Не сприйми це за нахабство, та чи міг б я спитати: вона драйна?

- Звісно, драйна. - розсміявся Нареліон  і Фландір полегшено зітхнув, відчувши лише здивування від такого запитання в почуттях короля. - В тому й справа, що Алістра більше драйна, аніж усі ми. Але вона водночас і більше людина, ніж ми всі. Хіба ти не знав, Фландіре, що колись, у сиву давнину, усі драйни були такими? Це вже потім ми здичавіли й закрались до темних щілин Темного Лісу, та колись ми були більш схожими на людей, аніж ви, дракони. А тепер серед нас така лише вона одна. 

- То хіба ж це не добре? - здивувався Фландір. - Якби я хоч наполовину був схожим на первісних драконів, то не тямився б від щастя.