Розділ другий

Якщо я правильно пам'ятаю, перш ніж допитувати, Сайлену тримали в темниці майже тиждень.

У романі допиту було присвячено всього пару абзаців.

Кати ламали пальці, палили шкіру, а вона вдавала біль. Дозволяла їм думати, що ламається, давала неіснуючу перевагу.

Господи… хоч би не дійти до цього.

Адже я не Астеріс,  “поглинута темрявою” як її прозвали в народі.

Коли по мене прийшов вартовий, у мене від страху ледь серце не зупинилося. На диво, він не репетував і не квапив. Просто вів мене до допитної, або, як він висловився з блиском в очах, «катівні».

У кімнаті я сиділа сама. З кожним подихом стіни наче стискалися, а повітря ставало важчим.

Звісно, відьма тут сиділа не просто так… Вона замислила війну.

План у Сайлени був майже геніальний.

Дістатися столиці Аркенвейла. Прикинутися шпигункою. Підкинути потрібні чутки. Попастися до рук влади. І під тортурами видавати потрібну їй інформацію.

А потім спостерігати, як два королівства перегризають одне одному горлянки.

Хоча Велморія безневинна, Аркенвейл до всіх налаштований вороже після замаху на молодшу принцесу.

Це звісно, геніально, молодець, злодійко, але є маленьке АЛЕ. Як із цього вибратися мені? Все заперечувати? В принципі, можна спробувати, але на одному цьому я не виїду.

Холодок пробіг по потилиці ще до того, як двері відчинилися. До кімнати зайшов дізнавач і сів навпроти мене.

Імені в першоджерелі йому не давалося, тільки опис, який повністю збігався з реальністю. Високий, широкоплечий, і головна риса - безліч шрамів на обличчі.

До його появи я була в замішанні, не побачивши в «катівні» знарядь насильства, але тепер ні на секунду не сумнівалася, що цей здоровань і власними руками здатний влаштувати будь-яку кару.

- Ну що, люба? - на його губах застигла посмішка, яка не торкнулася очей.

- Вибачте, це якась помилка. Я не розумію, що тут роблю, - і в цьому була чиста правда. - Чесно, я нічого не зробила такого, за що мене можна було б заарештувати.

- Справді? - хмикнув він. Повернувши голову набік, він зміряв мене поглядом, від якого хотілося втиснутися в стілець. Я не дозволила собі здригнутися. - А в таверні патякала, яка сліпа варта Аркенвейла, якщо не помічає ворогів під носом. О, і моє улюблене: «Та якби я захотіла, то вже давно б зашкодила вашому королівству!» - він різко перейшов на крик. У вухах неприємно задзвеніло.

- Я була п'яна… - пробелькотіла я, не знаючи, що ще на це сказати. В книзі детально не описувалося, якими слівцями розкидалася Сайлена.

- Тоді подивимося, що на це скаже наш маг. Покличте Морта! - гуркотом розлігся його голос. За дверима почулися кроки вартового, що йшов виконувати наказ.

Так, а це вже погано, йдемо за сюжетом, треба з нього викручуватися.

- Ахх.. я відьма, це так, - заговорила я пошепки, нігті впилися в долоню, коли чоловік трохи подався вперед. - Темна відьма. Сили у мене обмаль, у Велморії всі мене уникали, тому я приїхала до вашої країни, знаючи, що тут не так вороже ставляться до темної магії.

Мої слова звучали жалюгідно, зате чесно. Взгляд здорованя не відривався від мене, намагаючись розпізнати брехню.

- Ну, ми особливо й не вірили твоїм п'яним теревеням, а от те, що ти темна… це може зацікавити одну людину. Зараз я сам по неї сходжу.

- Ви про мага? - паніка в голосі видавала мене з потрохами.

Перед тортурами Сайлену дійсно спочатку перевіряв маг. Він визначив її як відьму з низьким рівнем сили. Це одне з небагатьох, що вона змогла приховати - свою справжню магію.

Тільки пізніше, через надто тяжкі рани, від яких відьма давно мала померти, її вирішив перевірити принц Аркенвейла, Каель.

Що ж, йому досить швидко вдалося розпізнати її силу й здогадатися, хто вона. Бажаючи помститися, він спробував її вбити, тільки от у злодійки був план, завдяки якому вона втекла просто з-під носа принца.

З роздумів мене вирвав голос дізнавача:

- Ні. Тебе варто показати принцу Каелю.

Цього разу я не змогла приховати жаху на обличчі.