Розділ перший

«Кроки Каеля за спиною вона помітила надто пізно. Лезо меча пронизало груди Сайлени.

Видавши хрип, вона впала на коліна. Поле битви завмерло.

Темрява здригнулася, а потім закружляла навколо своєї володарки, наче не бажаючи її відпускати. З кожним важким подихом магія слабшала.

Відьма, намагаючись затиснути рану, підвела погляд на сестру.

Віолена протягнула руку, але так і не торкнулася Сайлени. Вона дивилася на помираючу сестру, і в очах цілительки повільно рушилася мрія про щасливе майбутнє. Губи тремтіли, та жоден звук не злетів із них.

На обличчі великої й могутньої Астеріс уперше за довгий час не було ненависті - лише нескінченна втома.

Здавалося, разом із багряними краплями витікала і її лють.

Намагаючись вдихнути повітря, вона закашлялася, погляд потьмянів, а очі повільно закотилися. Обм'якле тіло завалилося на бік. Разом із нею зникла й темрява, наче на підтвердження її смерті. Настала оглушлива тиша.

Війну закінчено.

Чудовисько мертве.

Тільки ніхто не відчував перемоги. Цілителька Віолена, яка лікувала всі хвороби, не змогла вилікувати душу сестри. І тепер їй належало ще довго жити серед руїн власного болю».

У грудях усе стислося. Я перегорнула сторінку, сподіваючись знайти бодай якесь продовження.

Нічого. Всередині неприємно похололо.

Уперше я не була повністю на чиємусь боці. Шалено шкода головну злодійку, адже її злоба не народилася на порожньому місці.

Звісно, вона була доволі жорстокою. Але мені хотілося іншого фіналу: обидві сестри страждали протягом багатьох років, і так прагнулося хепі-енду для них.

- Якось надто жорстоко для романтичного фентезі, - пробурчала я, відкладаючи книжку на столик поруч.

Раптом обкладинка почала підсвічуватися. Відкривши сторінки, я побачила, що вони порожні.

«Чи готова ти пройти випробування?» - єдине, що було написано посеред білого аркуша. Наступної миті світ поглинула темрява, а тіло стало неприродно легким.

Перше, що я відчула, - дикий холод і біль у спині. Від вогкості ломило кості. Розплющивши очі, я виявила, що лежу на кам'яній підлозі, застеленій якоюсь ганчіркою. Завдяки слабкому світлу смолоскипа за ґратами було неважко здогадатися: я в темниці. Десь у пітьмі капала вода.

Мої зап'ястки саднило від важкого металу кайданів. Ноги затекли й ледве слухалися, коли я спробувала підвестися.

То що я пам'ятала останнім?.. Світіння книжки і провал... Я що, потрапила в роман?

«Чорт», - вилаялася я, згадуючи дивний напис у книзі.

То хто ж я? Хто міг бути в ланцюгах?

Думки повільно збиралися в пазл. Спогади з труднощами витиналися в пам'яті.

При спробі відтворити сюжет книги живіт скрутило від поганого передчуття.

Єдина, хто міг скніти тут… головна злодійка. Сайлена.

Пульс із гуркотом віддавався у скронях, коли я збагнула весь жах свого становища.

- Ну що, відьмо, готова до допиту?  почувся - скрегіт ключа в замку.