Глава 22

Віка

Добре, що в мене нарешті припинили труситися руки, але всередині досі все стискалося. Вперше захотілося подякувати Таїсії, якби не її отруйні зауваження, я б не пішла геть і хтозна, чим би все закінчилося. А ще треба було віддати належне Артему. Не очікувала, що він так швидко себе опанує і зробить все, щоб мене зараз ніхто не турбував, не чіплявся з питаннями і не бачив в подібному стані.

Я щільніше запахнула халат. Теплий, махровий, такий, як зазвичай видають в дорогих готелях. Було щось приємне в тому, що тут дбають навіть про дрібниці: новий домашній одяг, капці та ідеально чисті рушники в ванній кімнаті. Такі собі переваги заможного життя, до яких я не звикла.

Очі пробіглися по відображенню у дзеркалі і я проти волі зітхнула. Косметика попливла й  довелося умитися, а волосся просто висушити феном. Вражаючий контраст з Таїсією… Милуватись точно не було чим, тому я поспішила повернутися до гостьової кімнати, та  майже одразу почула звук авто, яке від'їжджало від дому. 

Я визирнула у вікно, яке виходило якраз у двір і очам не повірила. Це була Кирилова машина! Тільки й встигла побачити, як він рухається  до воріт, а далі одразу схопила телефон.

Набрала номер один раз, другий – довгі гудки. Потім мій “наречений” взагалі став недоступний. 

Чорт, нічого не розумію! 

Я сіла на край ліжка і почала набирати повідомлення – не заради того, щоб Кирило повернувся, а хоча б дав відповідь: що це все означає?! Просто покинув мене саму на дні народження після такого жахливого випадку? Не могло так бути, хіба що… Я ледь не впустила телефон, бо тут точно не обійшлося без Артема! Що він наговорив Кирилу та й взагалі, хто йому дав право втручатися?!

Я схопилася на ноги. Начхати, що гості мене побачать в халаті та капцях, хай думають що завгодно, але я все йому скажу! Негайно! 

Стук в спальню змусив відскочити, бо я вже майже взялася за дверну ручку ледь не отримала дверима по лобі. Цього тільки не вистачало! 

– Так! 

Мне знову почало трусити від обурення, і відчуття миттю накрило з головою, бо на порозі з’явився сам Артем. Спокійний, в чистій новій сорочці і з таким виглядом, наче нічого не сталося.  Дуже вчасно, йому пощастило, що ця розмова буде не при гостях. 

– Куди ти зібралася? – він пробіг по мені здивованим поглядом.

– Додому! Ось, хочу викликати таксі, бо тут я більше ні на хвилину не залишуся!

– Віко…

Артем спробував впіймати мене за руку, але я виявилася спритнішою. Правда вискочити зі спальні не вийшло, бо він закривав мені дорогу, але й підпускати його до себе не збиралася.

– Залиш мене, будь ласка, саму! Це ж гостьова кімната, Галина не помилилася, не твоя спальня? 

– Що за дурні питання…

– Вибачте, Артеме Євгенійович, я не подумала, що переступаю межу. Дякую, що подбали про мене, халат і капці поверну з кур’єром, а ви, якщо не дуже важко, потім теж вишліть мені мої речі. Я так зрозуміла, Галина вже кинула їх в пральну машину!

– Все сказала? – він і оком не повів, проте впіймав мене за лікоть і потягнув до себе. – Пояснити нормальною мовою не хочеш?

– Добре, - я глибоко вдихнула. – Де Кирило? Що ти йому наговорив, що він поїхав?

Артем стиснув зуби, вираз його обличчя змінився миттєво і став сталевим.

– Нічого, твій наречений сам зробив висновки. 

– Йой, і які ж? – я досі намагалася звільнити зап’ястя, яке тримали справжні лещата.

– Ти точно хочеш це почути? – просичав Артем.

– Не сумнівайся! Я знаю Кирила з восьми років, нічого поганого про мене він подумати не міг.

Це була неправда. Черв’ячок сумнівів гриз відтоді, як я почула натяки на “приставання пана Артема”, але я не давала приводу думати, що заохочую батька Дані чи намагаюся влізти в його родину. 

– Ну, якщо ти така впевнена… Твій Кирило вважає, що ти заявиш на мене, щоб Даню забрали до дитбудинку. Я ж безвідповідальний батько. А щоб цього не сталося, я тобі заплачу. 

– Не може бути! 

– Спитай у нього сама, коли побачиш.  

– Це якесь непорозуміння!

– Хочеш сказати я настільки тупий, що неправильно розчув його слова? Ті, що ти моя утриманка – також? Бо ти ж не кинулась в поліцію, отже маєш не тільки заробітну платню репетиторки..

– ЩО?! – я припинила пручатися. Могла чекати чого завгодно, але не такого. – Хіба я давала привід?! Платиш за те, щоб я тебе прикрила, бо Даня впав у басейн? Це ж випадковість, могло статися з ким завгодно. Я тут, бо Даня до мене тягнеться, йому всього шість, перша вчителька все одно що друга мама! 

В мене на очі навернулися сльози. Я б у страшному сні не подумала, що Кирило – той самий ввічливий, розумний і передбачливий Кирил може виявитись настільки ницим. 

– Можеш не пояснювати, я й сам все це бачу.

– А іншим пояснити не хочеш? Для них я теж твоя коханка, Таїсія з самого початку в цьому впевнена, скажи, всі вирішили, що ми коханці?! 

– Мені байдуже, що вони там думають, – голос у Артема раптом зламався. – Де б я був, якби залежав від чужої думки. 

– Ну звичайно! А моя репутація нічого не варта, зрозуміло. Відпусти!

Артем втратив над собою контроль. За якусь мить він стиснув мене в обіймах і прошепотів просто на вухо:

– Я нікому не дозволю тебе принижувати, бо ти варта більше, ніж всі вони разом взяті. Для мене. 

Я задрала голову, впираючись йому в груди, але вивільнитись не могла. Артем важко дихав, наче пробіг стометрівку, а в мене ноги стали ватяними.

– Ти взагалі про що?! Випив зайвого? У тебе родина, дружина і син.

– Якби у мене була нормальна родина, Дані не знадобилася б армія психологів і всі ці спеціалісти для роботи з “особливими” дітьми. В усьому винен я і ніхто більше, але знаєш…з твоєю появою він став нормальним… хочу сказати звичайною дитиною! Я сам став нормальним. Не уявляєш, яке це раніше було пекло.

– Але я не зможу замінити йому маму! Ти ж не хочеш сказати, що найняв мене задля цього?