Глава 21

Артем

– Тату, я не хотів.

Даня сидів на краю ліжка і дивися в підлогу, а в мене досі серце зупинялося від згадки про те, що сталося. Поки ми там тріпалися про сауну, я міг втратити сина. Чомусь досі ніколи не спадало на думку, я можу залишитись без Дані, саме через це й не намагався розшукати Жанну. Думав, що впораюсь сам і ось що з цього вийшло.  

– Знаю. Але ти мене страшенно налякав. Добре, що Вікторія Сергіївна опинилася поруч.  

– Я тепер сидітиму у своїй кімнаті? – він зминав край простирадла. 

– Тільки поки приїде лікар. Іван Степанович тебе огляне і якщо все добре, повернешся до гостей їсти торт, – я погладив його по маківці, – там всередині захований сюрприз. А завтра вже підемо і я запишу тебе на плавання, раз вже ти вирішив стати рятувальником.

– А можна?! – малий подивився на мене з недовірою, але важко було не помітити, як загорілися його очі. – Ти обіцяєш?

– Обіцяю. А поки що побудь тут, добре? Я піду дізнаюсь, як твоя вчителька, нікуди звідси не йди.

Даня мовчки кивнув, але я й так був певен, що він надто налякався і більше не буде чудити. А от Віка могла й піти, її, на жаль, не візьмеш на руки і не однесеш в кімнату. Чорт, те, що така думка прослизнула в голові спантеличила мене самого. Тут вже пахло не вдячністю, а чимось іншим, або я під дією адреналіну забув, що ми давно вже сторонні люди. 

Я зачинив за собою двері, але ще не встиг зробити крок зі сходів, як мене перестріла Таїсія, якій набридло чекати.   

– Ну що там? Розібралися? 

– З Данею так. Нахлібався води, але наче б то все нормально. Хай ще лікар подивиться…

– Артеме, – вона нетерпляче відкинула волосся. – Ось бачиш,  а я казала… Краще було поїхати в дитяче містечко. 

– І для чого ти зараз про це нагадуєш? 

– На майбутнє. Щоб ти іноді до мене прислухався! Якщо вже покликав цю свою Вікторію, то треба було залишити її з дітьми, а не запрошувати за стіл. Тоді б цього не сталося…

– Це мені вирішувати, – довелося перервати її монолог, бо вже наперед міг сказати, які далі будуть закидони. 

– Тобто я правильно зрозуміла, не можна зачіпати твою особисту помічницю, так? Ти ж до неї йдеш, а з гостями що мені  робити? Сказати кумам, хай їдуть додому посеред свята? Діти наче б то чекали торт.

– От тільки не треба вдавати, що тебе хоч трохи цікавлять діти. Йди розважайся далі, у нас ще пів ящика холодного шампанського і закуски. Все на кухні, Галина принесе, я до вас скоро приєднаюсь. 

Таїсія випросталася і відступила на крок назад.

– Впевнений? То таки відправляєш мене куди подалі?! Ну дивись, потім не ображайся! – Тая обернулася, щоб піти геть, але кинула погляд через плече і додала насмішкуватим тоном. – А ось і Кирило! На вас вже чекають, я впевнена! 

Я сунув руки в кишені, щоб подолати бажання викинути цього типа з дому, але стримався.  

– Можу я побачити Віку? 

Дідько, він знущається? Якби мою дівчину ледь не втопили в басейні, я б не питав дозволу! Зайшов, навіть якби не пускали, тут би жодних дверей цілий не залишилось. Мені набридло грати в ці дурні ігри. 

– А може її зараз краще не чіпати? Кириле, обійдемось без реверансів, я не ідіот, щоб повірити, наче у вас з Вікторією якісь стосунки. Вона пережила шок через Даню… як і ми всі. Не думаю, що при такому розкладі їй зараз потрібна твоя присутність. 

– Це вона сама так сказала? 

– А треба казати? – я почав втрачати терпець.

– Гадаю, так. Бо мене це також стосується. Я привіз Віку і я її заберу, якщо вона, звичайно, захоче поїхати додому. 

Добре, хоч у нього вистачило клепки зробити останнє зауваження. Захоче, а як же!

– А ти в курсі, що у неї можуть виникнути проблеми з легенями і не тільки? Навіть якщо, на перший погляд, все нормально. Я ні за що не ризикуватиму, тому ввічливо попрошу: йди до гостей і просто зачекай. Ніхто тут не претендує на твоє місце, хоча ти такий наречений для Вікторії, як мій садівник. 

Обличчя у Кирила потемніло, хоча він не видав себе жодним зайвим жестом. Проте йому на думку спало таке, про що я взагалі й подумати не міг. 

– Хочеш перестрахуватись? Боїтесь, що до вас прийдуть з ювенільної поліції або заберуть Данила, бо ви не виконуєте батьківських обов’язків? Дитина впала в басейн, а поряд опинилась чомусь репетиторка, а не батько чи мати. 

– Це що погроза? – я зробив крок назустріч і стиснув кулаки. 

– Ні, погрожувати таким як ви немає сенсу. Думаю у вас вистачає грошей, щоб в разі чого відкупитися, але з Вікою це не прокотить. – Кирило напрошувався на неприємності, хоча й говорив тихо, щоб нас ніхто сторонній не чув. – Вона не та людина, Артеме. 

– Може це буде для тебе сюрприз, але я добре знаю Вікторію, інакше вона б тут не працювала.

– Невже? – Кирило опустив очі й хмикнув, – То я все правильно зрозумів, тепер так називається – працювати! 

Кров вдарила мені в голову з такою швидкістю, що я не встиг взяти себе в руки. Пальці стисли комір його сорочки.

– Ще раз почую такі натяки…

Не знаю, що б я зробив в наступну мить, перед усім викинув його за двері, але, на щастя нам завадила Галина. Вона застигла на місці, наче не могла повірити власним очам, а потім невпевнено заговорила:

– Артеме Євгенійович, я викликала лікаря, він через двадцять хвилин вже буде тут. І ще, – вона покосилася на Кирила. – Я запропонувала Вікторії Сергіївні переодягнутися, вона взяла халат в гостьовій кімнаті. А її речі поки що виперу і відправлю в сушку. 

– Дякую, Галино. – я струхнув руки і відступив на крок назад. – Проведіть, будь ласка, Кирила, я скоро сам приєднаюся до гостей.