Глава 20

Артем

Цікаво, хто цей тип насправді? Поки ми обідали думки постійно крутилися навколо так званого нареченого. Щось він занадто правильний для Віки, якою я її знав, та й взагалі… вона більше спілкувалася з Данею, ніж з Кирилом. Я жодного разу не помітив, щоб йому хоч зайву посмішку подарувала, а ось його рука у неї на талії мене реально бісила. Як сама присутність цього ввічливого офісного планктону.

Я видихнув лише коли всі встали з-за столу і дітвора розбіглася, але як виявилося, завчасно.

– То що з приводу сауни? –– кум вже добряче “підігрівся” і йому хотілося чогось більшого, ніж просто поїсти шашликів. – Пропоную завтра. Чого втрачати вихідний?

– Я тільки за, – Тая після кількох келихів була в гарному настрої, тому обвила мою шию руками і майже замуркотіла. – А ти, любий?

– Не знаю, справ по горло, ледь звільнився заради Дані.

– Ой, припини! Треба колись і відпочивати! – недбало кинула вона.

– Правильно! – підхопив кум. – Як там кажуть, від роботи коні дохнуть, Артеме, я бронюю місця, а ти викручуйся як хочеш. Дівчата собі СПА влаштують… До речі, Вікторіє, Кирил, не хочете до нас приєднатись? 

Такого я від кума не очікував, а Тая і поготів. Вона зробила великі очі і я бачив, як стримує язика, хоча й без слів ясно, що на ньому крутилося.

– Непогана ідея, Віко, що скажеш? – Кирило обняв її за плече, а я миттєво напружився. 

Знав точно, що вона не погодиться,  бо абсолютно не переносить парну, та й взагалі спеку. Я знав, а цей нікчема в окулярах – ні! 

– Навряд…. у мене вже є на завтра плани. – Віка стиснула губи, коли наші погляди зустрілися і одразу відвернулась, але Тая пирхнула.

– Тобто ти і на вихідних працюєш? Як шкода… – вона відкинула за спину довге волосся і  поклала руку мені на плече. – Ну а ми з Артемом прийдемо, правда, любий? А Даня залишиться завтра з Галиною, в нього стільки подарунків, не буде коли сумувати! 

Гарний хід, але Віка по-своєму зрозуміла натяки.

 – Перепрошую, піду подивлюсь, де Даня. Ви мені нагадали, хотіла ще дещо йому подарувати після застілля. 

Я стояв, як йолоп і дивився їй в спину, бо залюбки б приєднався до такої прогулянки і поговорив. Було про що, але мене врятував телефон, що завібрував в кишені. 

 – Перепрошую, це батьки, – я звільнився від млосних обіймів Таїсії і потроху рушив в бік будинку. 

– Синку привіт, – мама була явно в піднесеному настрої. – Зі святом тебе. Як там іменинник?

– Привіт, все чудово! Святкуємо. 

– Слава богу, я рада. На жаль не можу обійняти Даню, але якщо ти даси йому слухавку, я б хотіла привітати онука. І дід також. Сподіваюсь він гарно проводить час? 

– Так, мамо, хотів би я мати такі свята в шість років. 

– Хочеш сказати ми про тебе не дбали? – в її голосі прослизнула образа. 

– Ні, просто в мій час не було аніматорів, ростових ляльок і гігантських повітряних зміїв. Зараз я пошукаю малого і вийду на зв'язок, добре?  

Я повернув до імпровізованого дитячого майданчика, де малі атакували надувну гірку та батут, але Дані там не було. Дивно. І Віку я не помітив, тому подумав, що ці двоє десь усамітнились, щоб роздивитись секретний подарунок. Біля бесідки їх не було, всередині також і мене почали охоплювати недобрі передчуття, аж поки я почув надсадний гавкіт. 

– Там, – мене ледь не збила молодша дочка кума, яка вискочила з-за зеленої горожі. Очі величезні, як блюдця і на смерть перелякане обличчя. – Там Даня…

– Що сталося? – я схопив її за плечі.

–  Лакі впав у басейн і Даня хотів його врятувати..

Кінець історії я не дослухав, в грудях все похолоділо. Здавалося ті двадцять метрів до басейну зайняли цілу вічність, аж поки ноги винесли мене до місця подій. 

– Тихо! Все минулося! Лакі он бігає, бачиш, який смішний, наче мокра подушка!

Віка в мокрому до нитки одязі сиділа просто на землі і обіймала мого сина. Притискала до себе і гладила по голові. Він беззвучно плакав, лише сильно здригалися плечі, а мені завадила заговорити грудка в горлі.

– З вами все гаразд? 

Я нарешті підійшов і присів поруч. Торкнувся Даниного плеча. Першим бажанням було вилаяти його як слід, бо мільйон попереджень про басейн пролетіли повз вуха, але я зціпив зуби, коли зустрівся поглядом з Вікою. Досі наляканим, але сповненим неймовірного полегшення. Теж батько називається! Я наче тільки тепер допетрав, що могло статися найстрашніше!

– Синку, з тобою все добре? Десь болить? – Даня відчайдушно похитав головою та сильніше притиснувся до своєї рятівниці. – Послухай, ти був справжнім героєм, мені Оля сказала, що кинувся рятувати Лакі. Але більше так не роби, ладно? Ти ж не вмієш плавати як слід, а тут дуже глибоко. Ну, йди до мене!

Я продовжував щось говорити, навіть не розумів, що саме, аж поки Даня відпустив Віку і схопив мене за шию. Сховав обличчя на грудях, а ми обмінялися поглядами. На обличчі у Віки були довгі чорні доріжки, волосся сплуталося та прилипло но лоба і мені неймовірно хотілося її так само пригорнути до себе. 

– Дякую, що опинилася поруч… – мені не дали договорити

– Матір Божа, що тут сталося? 

Кума першою вибігла на доріжку, за нею з’явився кум, Кирил і останньою – Таїсія. Всі говорили одночасно, діти теж прибігли, покинувши розваги, а я насилу підвівся, бо вже остаточно себе опанував. 

– Все нормально! Ми підемо в дім, Вікторіє, ви також! 

– Зі мною все гаразд… – вона прибрала з обличчя волосся і взула босоніжки, які валялися біля води. 

– Нічого не хочу слухати! – начхати, наскільки це прозвучало грубо, я не міг дозволити їй стояти перед всіма в мокрій сукні. – Ходімо, Галина викличе лікаря, а вам треба переодягнутися.

– На хвилиночку, – посеред суцільного гомону Кирило нарешті подав голос. – Думаю я сам подбаю про Вікторію. Я за кермом, відвезу її додому.

В мене аж скрипнули зуби. За інших умов розповів би цьому недоумку, де він буде командувати, але зараз було обмаль часу для такої розмови.