Глава 16

– Вікторіє Сергіївно! – як тільки я переступила поріг дома Артема, мене зустріла усміхнена Галина. – Все добре? Ваша ангіна минулася? 

– На щастя то була звичайна простуда, - я й сама зраділа, побачивши домогосподарку Артема. – Інакше б я до Дані не приїхала. І  ми ж домовились, що ви будете звертатися до мене на ім’я? 

Не знаю, правильно я зробила, що перервала свій ”лікарняний” чи ні, але вирішила, що так буде краще. Не доведеться більше щодня звітувати перед Артемом що до свого самопочуття! Це було просто нестерпно, бо я не могла не відповідати на його повідомлення і не водночас добре розуміла, що мова не про турботу. Скоріше про звичку все контролювати. 

Інша справа Галина. Від неї віяло таким спокоєм і доброзичливістю, що я почувалася наче з рідною бабусею. 

– Але ж ви тут не просто працівниця, – вона якось загадково посміхнулася. 

– Тобто? 

– Ну… я мала на увазі ви ж педагог, не те ще я – вареники-крученики, та порядок в домі. Ходімо на гору, відведу вас до Дані, думаю він зрадіє, бо зранку не знає куди себе подіти. Ще й цей день народження… боюся, щоб не вийшло, як минулого року.

– А що таке? – я зупинилася на середині сходів. 

– Та не знаю, як сказати. Тут така справа, ви тільки не говоріть нічого Артему Євгенійовичу, він уникає зачіпати цю тему, – Галина зітхнула і понизила голос. – Думаю, Даня чекає, що мама приїде, або хоча б зателефонує. Я бачила, як він робив для неї малюнок.

– Не розумію.

– Ось що, може ми на хвилинку спустимось вниз та я зроблю вам каву?

Я була надто розгублена, щоб сперечатися. Особисте життя Артема мене не обходило, розвівся-одружився, а ось мій малий підопічний зовсім інша справа. Що Тая ставиться до нього, як зла мачуха, я вже впевнилася, але що ж таке з рідною матусею?

Ми повернулися на перший поверх  до затишної кухні, де панував ідеальний порядок. Як люди такого досягають для мене було вищою таємницею – ні слідів від пальців на дверцятах шафи, ні крихти на підлозі.  Кавоварка гостинно завурчала, а я сіла за маленьких столик і вся перетворилася на увагу. 

– Даня ж не завжди був такий, ви розумієте про що мова. Я не лікар, але думаю це просто така форма протесту. Йому ж було п’ять, коли Жанна, тобто мати, пішла від Артема Євгенійовича, та що я кажу, пішла! Втекла буде правильніше сказати, який то був жах, коли виявилося, що поїхала з кінцями! Бач, в Україні їй було, як в приказці – не по Хуано сомбреро. Захотілося вільного життя без всіх цих турбот через дитину, бо чоловік же наполягав, щоб вона поводилась, як мати, а не зозуля. 

Я слухала і не могла підібрати слів, щоб щось відповісти. Не знаю, наскільки все було саме так, сумніваюся, що Жанна взяла та й поїхала без причини. Але все одно, як можна так обійтися з рідною дитиною? 

– А ви впевнені, що Артем Євгенійович не заборонив їй дзвонити? 

– Якби. Хіба б він тоді так через це переймався? Але Даня став просто некерованим, особливо коли тут з’явилася Таїсія.   

Вона наче у воду дивилася. Не встигла промовити це ім’я, як на кухні з’явилася сама Тая.

– Я тебе кликала, мене не чути? – вона сунула Галині в руки пакунок. 

– Перепрошую, я тут трохи закрутилася.

– Правда? Дуже зайнята тим, що готуєш каву репетиторці? – білявка перевела погляд на мене – Я тебе попереджала, пам’ятаєш, що буде, якщо ти з’явишся десь окрім дитячої! Забула?

– У мене все гаразд з пам'яттю, я вже йду. Дякую за каву! 

Я підвелася, але Таїсія перегородила мені дорогу. Вона була схожа на кобру, хіба не плювалася отрутою. 

– Звичайно ти підеш – на вихід! Тебе звільнено, можеш забрати свої книжки, чи що ти ще притягнула!

– Пробачте, але так не вийде, - я зібрала всі нерви в кулак і намагалася говорити максимально спокійно. 

– Серйозно?! А хто ж цьому завадить?

– Ви мене не наймали, тому звільнити теж не можете. 

Галина покинула мити чашку та втрутилась в нашу перепалку.

– То моя провина. Я подумала, що можна зварити Вікторії каву. Поки Даня додивляється мультики, його так важко відірвати, а потім вже й позайматися.

– А з яких це пір ти тут розпоряджаєшся? – заволала Тая. – Думаєш тебе немає ким замінити? Тоді теж можеш збирати речі, ти також звільнена! 

Її крики розносилися по всьому дому і я ніяк не могла зупинити цю істеричку. Коли в дверях з'явився Артем навіть не помітила, а ще він тримав за плече сина, який щосили стискав кулаки. 

– Що тут відбувається? – карі очі оббігли всіх присутніх: мене, Галину, що витирала сльози краєм фартуха, і розлючену Таю. 

– Нічого! Я просто зробила те, що давно було треба, звільнила твою протеже і так звану домробітницю, яка тут всім розпоряджається. Хоча, може тобі це подобається? Відкривай вже кав’ярню у нас вдома і пригощай всіх підряд! А я почекаю, поки у Галини буде п’ять хвилин зробити свіжий сік, нічого, не помру! 

– Тая! – в голосі Артема прослизнули погрозливі нотки. 

– Що, Тая?! 

– Тут не Галина, а я все вирішую! Даню, йди до себе. Вікторія Сергіївна зараз до тебе підніметься. 

– Ні! – хлопчик вирвався, – Хай краще твоя звідси Тая піде!

– Ось бачиш? – вона блиснула очима і негайно вдарилася у сльози, а миттю пізніше вискочила геть. 

Ми залишилися на кухні в гнітючій тиші. 

– Галино, ні про яке звільнення я нічого чути не хочу. Вікторіє Сергіївно, думаю Даня вже заспокоївся і готовий займатися, – він ледь не спалив мене очима. – І ще, ви можете пити каву в цьому домі і з будь-якими питаннями звертатись до Галини, коли мене немає. Я даю дозвіл.