Глава 14

Колись давно бабуся казала, що в недобру годину будь-які слова збуваються. От і повіриш в таке, бо після останньої розмови з Кирилом я звалилася з ангіною. Такого не було зі шкільних часів: горло боліло страшенно, підскочила температура і я майже втратила здатність говорити. Ввечері в неділю наїлась жарознижувальних і провалилась у важкий сон, а вранці мене підняв наполегливий дзвінок телефона. 

– Так… – ледь прохрипіла я, намагаючись зрозуміти котра година.

– Дорого дня, Вікторіє Сергіївно. Перепрошую, що турбую, але хотілось б дізнатись. чому вас сьогодні немає на робочому місці? – Артем навмисно говорив суто діловим тоном, але я чітко вловлювала нотки роздратування. 

Кинула оком на годинник і обомліла – половина одинадцятої, вже пів години як ми з Данею мали займатися. Якийсь треш, невже я могла стільки проспати? 

–  Вибачте, я схоже захворіла, – в роті ще більше пересохло і язик взагалі не ворочався.

– З бодуна? – мені здалося, що далі прозвучало щось не дуже цензурне. – Віко, мені немає справ до твого особистого життя, але у нас є договір і ти його підписала. В разі чого нормальні люди повідомляють заздалегідь!

Мене кинуло в жар. Та хто він взагалі такий, щоб робити подібні припущення? Напилася настільки що не змогла вийти на роботу?!

– Ну, якщо я не відношусь до нормальних і пояснення вже не потрібні, то я звільняюся! Можете не витрачатися на оплату за минулий тиждень, це буде компенсація. 

Голос у мене зірвався і перейшов у надсадний кашель, тому я просто відбила дзвінок. В голові пульсувало, зате я одразу прокинулась остаточно і поповзла на кухню, щоб поставити чайник. На щастя Олена була на чергуванні, а Вадим на роботі, хоч зараз мене всі дали спокій!

В аптечці знайшовся останній пакетик засобу від застуди й я розколотила його, відганяючи страшенну образу. Ця сімейка зробила все, щоб знищити будь-яке бажання на них працювати! Тая з її замашками королеви, а тепер ще й Артем! Пішли вони всі під три чорти, може й дійсно краще пошукати вакансію в школі! 

Я повернулася до спальні, увімкнула ноутбук і пошукала дораму, яку почала дивитись тиждень тому. Щось про короля драконів і його наложницю. Під ковдрою не так сильно морозило і я майже почала дрімати під серіал, коли почула, як хтось дзвонить у двері. Тричі.

– Трясця, Олено, в тебе колись буде хоч крапля совісті? – я вибігла в коридор, як була, з копною на голові, у самій футболці та домашніх шортах. – Не можна взяти ключі, ти ж знаєш, що я з температурою…

Останні слова зависли у мене на язиці. Я могла очікувати кого завгодно - сестру, інспектора в обленерго, сусідку, яку ми начебто “затопили”, але не того, хто стояв на порозі. 

– Артем?! – голос зрадив остаточно.

Він теж завмер на місці і пробігся по мені поглядом. Брови трохи поповзли вгору, але на губах я побачила щось схоже на посмішку, яку він одразу приховав.  

– Можна зайти? 

Це точно був він, а не привид і не наслідок моїх галюцинацій на фоні хвороби. Я поступилася і пропустила колишнього в дім, хоча абсолютно не розуміла, що він тут робить. 

– Я спитав у Вадима, він сказав, що в тебе ангіна, – між бровами у нього з’явилася зморшка. – Адресу також дав він.

– Неправда. Ми вже знаємо, що я напилася і до ранку співала вчора в караоке. Тому в мене пропав голос, чи не так?

Мій шепіт повинен був звучати загрозливо, але вийшло навпаки. Артем взагалі пропустив мимо вух такі “виправдання”.

– Лікаря викликала? Виглядаєш жахливо, – він торкнувся мого чола тильною стороною руки. – І жарить тебе добряче.  

Нічого не пояснюючи, Артем роззирнувся і попрямував на кухню. Я, постоявши хвилину коло дверей, змушена була потягнутися слідом, хоча дуже хотіла показати йому, де вихід. 

– Мед, привезли зі своєї паски, так що точно натуральний, – Артем швидко спустошив пакет, який я одразу не помітила. – Молоко. Галина підтвердила, що ти п’єш домашнє. Тут ще настоянка прополісу, спрей зі знеболюваним і Нурофен. Якщо за два дні не стане краще, викликай лікаря і починай пити антибіотики. 

– Дякую, але я нічого не просила! 

– І не треба. До вихідних ти повинна бути на ногах, а я маю право потурбуватись про вчительку Дані.

Так от в чому справа! Чогось Артем так вчепився в цей день народження, наче від нього все життя залежало! Я хотіла нагадати, що всі ці покупки він може відшкодувати з моєї зарплати, але кожне слово давалося надто важко. Я притиснула долоню до шиї.

– Тобі треба в ліжко! – несподівано Артем обійняв мене за плечі. Впевнено, так що я раптом відчула себе в надійних руках, хоча це й була повнісінька дурь. – Дані я все поясню. 

– А мені? – ледь прошепотіла я

– Ти про той дзвінок? Не знаю, як перепросити. Коли Галина сказала, що ти не прийшла, я з’їхав з котушок, останнім часом забагато проблем. Боюся без твоєї допомоги у мене вдома буде повний бардак. 

Я вухам не повірила. Взагалі не знала, як реагувати на його зміни настрою! 

– Знову Форест? – чомусь першою на думку спала історія з підкинутим щуром. Вереск Таїсії, яка заслуговувала і не на таке, наша засідка під столом. 

– Ти ж і з ним впоралась.

Не знаю, як це сталося. Артем притис мене до себе і я торкнулася розпеченим лобом його прохолодної щоки, але це тривало тільки мить. Він наче оговтався і відступив на крок.

– Лікуйся. Коли стане краще – набери мене, я влаштую вам з Данею сеанс зв’язку.

Артем навмисно на мене не дивився, а я взагалі розгубилася і ще не вийшла з кухні, як за ним закрилися двері. Він просто пішов і залишив мене з народними ліками проти ангіни і запахом терпкого парфуму. Я була настільки вражена, що не одразу почула інші кроки у вітальні. 

– Це те, що я подумала? – Олена як завжди була дуже “тактовна”, але до всього виглядала ще і розлюченою. 

Я знизала плечима, бо не хотіла напружувати горло.  

–  Це ж був Марченко? Мені не привиділось? – сестра пішла за мною до спальні, бо її просто розривало від лавини запитань. – Що він тут робив, ти ж казала, що просто на нього працюєш! Віко, отямся, невже ти настільки дурна, що знову повелася на його гарні обіцянки-цяцянки? Забула, як він з тобою обійшовся?!