Глава 13

Я навмисно обрала столик в дальньому кутку кав’ярні і була рада, що тут так мало відвідувачів. Не хотілося привертати зайвої уваги, бо зазвичай люди приходять в такі місця відпочити, а не задушити злість та образу. 

Мені зараз потрібно було саме це – побути наодинці, щоб викинути з голови згадки про дружину Артема. Все тому, що Тая, хоч я пробувала не звертати на неї уваги, зачепила за живе. Вже вдруге! Спочатку вдома, потім в салоні. Поводилась так, наче у неї від народження блакитна кров, а я не більше ніж прислуга. Ну що ж, подивимось, чим це закінчиться! Кидати роботу заради цієї ляльки Барбі я не збиралася, але настрій на сьогодні був, звичайно, зіпсований.

Я навіть хотіла подзвонити та скасовувати зустріч, але не встигла. Просто переді мною на стіл ліг букет троянд, а плеча торкнулася тепла рука.

–  Це тобі, красуне!

Кирило обійшов стіл і сіл навпроти, а мене миттю охопили докори сумління. Квіти! Невже я якось двозначно розмовляла, коли запросила його разом випити кави? І все-таки приємно. 

Я піднесла бутони до обличчя і вдихнула солодкий легкий аромат. Чорт, як давно мені ніхто не дарував квітів, навіть і пригадати вже не могла, коли це сталося востаннє. 

– Дякую, не варто було! 

– Навпаки! Гарне місце, красива жінка і квіти – ідеальне тріо.

– Сердита жінка, – зізналася я. – Але не звертай уваги, це мої невеличкі проблеми, віденська та морозиво все швидко виправлять!

Ми дочекалися, поки офіціантка поставить квіти в вазу та прийме замовлення. Хоч трохи часу, щоб зібратися з думками та повернути собі нормальний вигляд. 

– В тебе щось сталося? – Кирило схилився до мене через стіл. – Можу допомогти?

– Хіба ти готовий стати моїм особистим тілоохоронцем. 

– Звучить інтригуюче. Костюм Супермена не потрібен? Бо якщо так, я ще встигну замовити на Тему. 

Я розсміялася. Дивно, що ми змогли так невимушено спілкуватись.

– Попелюшку запросили на бал, але в неї немає пари, – краще було нічого не вигадувати. – А якщо серйозно… Через тиждень мені дійсно треба бути на дні народження у свого учня, а його мачуха, якби це правильно сказати, трохи ревнива. Я не хочу втрачати цю роботу і відмовитись від запрошення не можу.

Кирило дивився на мене і явно не міг приховати здивування. Ну звичайно. Всім цікаво, як в моєму віці досі немає не тільки родини та дітей, а й навіть бойфренда. 

– Мені пощастило, – нарешті промовив Кирил. – Можеш на мене розраховувати. 

– Дивне запрошення, так? Але ми пів життя знаємо одне одного, я подумала це дає шанс на правах старої дружби.

Хотілося вірити, що тепер я висловлююсь досить зрозуміло. Не більше ніж дружня вечірка, у всякому разі поки що. 

– Дякую за довіру.

Кирило потроху пив каву, а я ласувала морозивом. До дідька дієту, як казав герой відомого мультика: мозок потребує солодкого! Коли перед тобою пломбір, прикрашеним шапкою вершків, горішками та тертим шоколадом, розмовляти набагато легше. Я навіть втратила відлік часу і випала в реальність, коли побачила на екрані повідомлення. 

Від Артема! Та ще й у вихідний день? В мене не було інших підозр крім тих, що Тая вже налила йому отрути у вуха. Ми з Кирилом якраз занурилися у спільні спогади і через цей кляту смску я пропустила половину його слів. 

– Вибач, це по роботі, – в мене в грудях аж пекло від передчуттів. – Буквально хвилину!

Я відкрила повідомлення і перечитала його тричі, щоб упевнитись – Артем не помилився адресою. Про сварку з Таєю не було ніякої згадки, зате мого колишнього дуже цікавило інше питання.

“Чи точно будеш на дні народження Дані?”

Серйозно? Ми наче обговорили цей пункт та й до наступних вихідних ще могли побачитись особисто. Я швидко натиснула “Так”, але не встигла відкласти телефон, як отримала наступне смс. 

“Скільки готувати запрошень”?

Складалося враження, що Артем з мене знущався. 

“Прийду з усім своїм циганським табором”.

Добре, що ніхто не бачив нашої переписки, особливо Тая. Я дуже сподівалась, що вона не має доступу до телефона чоловіка, бо така фамільярність давала великий простір для фантазії. Не хотілося, щоб на святі сталася бійка. Щоб не ризикувати, я просто вимкнула інтернет і повернулася до розмови з Кирилом. 

На щастя мій кавалер виявився достатньо тактичним і вдав, що не помітив мого червоного від злості обличчя. Мені ж хотілося хоч якось потушити внутрішню пожежу, тому я знов налягла на cвій десерт та замовила ще коли з льодом. 

– Я наче з голодного краю, так? – Кирил явно не міг стримати посмішку. 

– Ні, згадав, як ми в сьомому класі на спір їли морозиво. Ти тоді виграла.

– Точно, – цей епізод геть вилетів у мене з голови. – А потім звалилась з ангіною. Правда це було перед річними контрольними, тому я не дуже й засмутилась.

– А я так…

Щось в погляді Кирила мене збентежило. 

– Не може бути! Ти ж відмінник, не списував у мене! – я швидко перевела все на жарт.

– Тебе не було на новорічній дискотеці, а я мав на неї великі надії. 

– Припини, ти й дискотека? 

– Уяви собі. Ти ж була найпопулярнішою дівчиною в класі, як до тебе ще можна було підкотити? 

Кирило багатозначно замовчав, але я й так розуміла його прозорі натяки. Проблема була лише в тому, що в мене не прокинулись ніяких почуттів крім ностальгічних спогадів! І навряд чи справа була в самому Кирилові, бо тут винен був Артем. Одружений колишній, який розбив мені серце і тепер не давав спокою.