Глава 11

Я думала вихідні ніколи не настануть! Коли погоджувалася на цю роботу, точно не очікувала, що це буде настільки важко морально. Не через Даню – з ним, як не дивно, вдавалося знайти спільну мову, хоча час від часу заняття було важко проводити. Він постійно відволікався, міг встати і піти геть, але поки що моєї підготовки та терпіння на все вистачало. 

Гірше було з Артемом. Працювати в домі колишнього нареченого і очікувати, що той в будь-яку хвилину приїде – ось де ховалися справжні монстри. Правда ні його, ні Таїсії я жодного разу не застала, а Галина мені лише всіляко намагалася допомагати і створювати максимальний комфорт. Скільки продовжиться подібне щастя, я гадки не мала, тому в п’ятницю почувалася вичавленим лимоном і тепер проспала ледь не до обіду. 

Розбудив мене стук в двері. 

– Так, – я неохоче висунула голову з-під ковдри і побачила, як до кімнати не зайшла сестра. – Олено? Що таке, щось трапилось?  

– Ні, хочу поговорити, – вона не чекала запрошення, а сіла на моє ліжко 

– А я не хочу! Ми, здається, вже все обговорили, я не втручатимусь у твоє життя, а ти у моє. В мене була важкий тиждень, не ображайся, але я краще побуду сама. 

– Я для цього і прийшла, – вона була вкрай дивною і явно нервувала. – Вадим сказав, ти знайшла місце репетиторки. 

Ми вперше зустрілися поглядами і в очах сестри зависла надія, що я зараз скажу “ні”. Близнюки завжди одне одного відчувають, так що в цьому я не сумнівалася.

– Знайшла. Ти ж весь час повторювала мені, що я сиджу у вас на шиї.

– Знаю, – вона підвелася і пройшлася кімнатою. – Але погодься, починати знову ділити з кимось квартиру… у тебе немає сім'ї і чоловіка, ти не розумієш.

– Дякую, що нагадала. Ти прийшла мені про це сказати? – всередині у мене все сколихнулося. 

Не знаю відколи ми стали не просто сваритися, а перетворювались на зовсім чужих людей і навіть гірше. Олена наступала на мої болючі мозолі і робила так навмисно, але я не могла зрозуміти – для чого?  

– Вибач, я не те хотіла сказати, я просто хвилююся. 

– Цікаво через що? – я відкинула ковдру і сіла по-турецьки склавши ноги. 

– Через Марченка. Ти правда влаштувалась вчити його сина? У нього ж там якесь психічне захворювання! 

– Хто тобі таке сказав?! – в мене щелепа відпала від несподіванки. – СДУГ це не здвиг по фазі, а просто особливість, з якою треба вміти працювати. У мене є диплом, я інклюзивний працівник, якщо ти взагалі про це щось чула!

– Та яка різниця! – Олена повернулась і сіла поруч. Обличчя у неї взялося червоними плямами, як завжди, коли сестра сильно нервувала чи готова була вибухнути. – Валом роботи з нормальними дітьми, але ти знову на нього клюнула, чи не так? На що ти сподіваєшся?

Ось тепер все стало на свої місця. Яка турбота! Не знаю, що там розповів Олені Вадим, але сестра була певна, що я намагаюся повернути колишнього. 

– Ти забула, як він з тобою вчинив? Скільки ти страждала через Марченка, га? Мама думала тебе доведеться покласти в клініку, бо ти перестала їсти, ні, я навіть згадувати не хочу! Навіщо він тобі здався? 

– Не судив всіх по собі! – я схопилася на ноги. – Між мною та Артемом нічого немає і не може бути! Я його бачила всього два рази!

– Цей покидьок не дасть тобі нормально жити, хіба я не бачу? У таких чоловіків завжди кілька коханок, будеш наступною?

– Ну досить! – я грюкнула дверима та пішла до ванної, але голос Олени долинав і сюди.    

– Чому ти мене не хочеш слухати? Думаєш, такі люди змінюються, побачив тебе і одразу захоче розлучення? 

Я увімкнула душ. Просто так, аби шуміла вода і не було чути того, що викрикує моя сестра-близнючка, але вона почала грюкати в двері. 

– Трясця, що таке?! – я вже була на грані того, щоб вискочити з дому в піжамі, та Олена тицьнула мені в руки телефон. Два пропущених від Артема. 

Апарат знову ожив і я, зітхнувши, прийняла виклик. 

– Алло.

– Віка, добрий день. Я невчасно?

Боже, цього тільки не вистачало! Надмірна ввічливість точно не була гарним знаком, зазвичай розмовляють таким тоном, коли треба поза графіком вийти на роботу. 

– Ні, все нормально.

– Добре. Тоді я не буду тягнути кота за хвіст. Така справа… у Дані наступної п’ятниці день народження.

– Я знаю, він мені казав.

– Ми збираємося відсвяткувати вдома, буде невелика кількість людей і я б хотів тебе теж запросити. Точніше, Даня просив це передати, – він зробив наголос, згадуючи сина.  

– Пробач, що? – і відсунула з дороги Олену, яка слухала на всі вуха, поставивши руки в боки.  

По її вигляду було зрозуміло, що вона все чула і тепер надувається, наче кобра перед стрибком. Я повернулася до себе в кімнату, зачинила за собою двері і закрила на засувку. 

– Даня хотів би бачити тебе серед гостей в суботу, – спокійно повторив Артем, отже, в мене не трапився розлад слуху. 

– Навіщо? Це дитяче свято, думаю, ти можеш пояснити сину, що він повинен проводити його з однолітками. З родичами, з кумами, не знаю з близькими людьми, до чого тут я? 

– Віка, взагалі це не телефонна розмова.

О, ні! Схоже, моя люба сестричка поцілила в яблучко, але навіть натяків на побачення заради обговорення дня народження не хотіла.

– Мене не прослуховують, якщо є якісь важливі причини, кажи зараз. І вибач, Артеме, у мене теж є власне життя, я хотіла б у вихідний не залежати від справ.

Як тільки мій язик це вимовив, коли серце стукало, наче навіжене. Я не знала, що таке могло статися, а тому вся перетворилася на слух. 

– Добре, поясню як є. Галина тобі розповідала, що Даня останній рік весь час потрапляв до лікарні? Він не завжди ладить з однолітками, точніше сказати часто свариться, бо не вміє тримати себе в руках. Боюся, на дні народження буде ще гірше, багато людей, шум, нові емоції. Твоя присутність мене заспокоїть і Даня дійсно про це просив. 

Я розгубилася. Такої відвертості від Артема не чекала точно і в першу секунду навіть готова була сказати “так”, але згадала дещо дуже важливе.