Глава 10

Артем

Цей тиждень виявився надто насиченим. Чесно кажучи, я очікував, що поява помічниці полегшить наше життя, але Віка ще більше сплутала карти. Я ніяк не міг звикнути до її присутності, хоча й намагався усіляко уникати зустрічей, особливо після випадку зі щуром. Чомусь згадував, як ми товклися під столом в дитячій і її випадкові дотики. Не міг вивести на свідомий рівень, що мене в ній бентежить, може те, що Віка - повна протилежність Таї? Чи те, що вона чітко дала зрозуміти – нам краще триматися на максимальній відстані?

Взагалі то це була найрозумніша думка, враховуючи минуле. Її втеча в інше місто сім років тому, вимкнений телефон і жодного пояснення. Згадувати не хочу і все-таки. Не знаю, хто ще здатен був перетворити той триндець з Форестом на комедію. Якби не Віка, не уявляю, чим би все закінчилось, бо мій терпець давно обіцяв обірватися: або Тая грюкнула б дверима, або довелося б знову проводити виховну роботу з  Данею, а так… Можна сказати, що ми обійшлися малою кров’ю, бо сьогодні навіть з’їздити сім’єю відпочити. 

– Артеме, ти подумав над тим, що я казала? – Тая висмикнула мене з думок, коли ми поверталися з ресторану.  – Я про відпустку. Сподіваюсь, ми не будемо ковтати пилюку в місті до кінця літа?

Голос у неї був як завжди оксамитовий, а м’яку долоню вона поклала мені на коліно. Такий собі жест довіри і кохання, але Таю я знаю добре. Вона точно не заспокоїться, поки не отримає своє.

– Ти про Балі і про ту путівку? 

– Не обов’язково, є купа інших варіантів! Головне, щоб ми побули вдвох… – тонкі пальчики пробігли по моєму волоссю, – На Лазурному березі, наприклад. Влаштуємо собі щось на кшталт медового місяця.

Я зітхнув. Знову ці натяки, які останнім часом звучать надто часто. Одруження, медовий місяць. Щось дуже далеке від реальності, бо наші стосунки ніколи не були тими, що закінчуються шлюбом. І я цього не приховував і не вводив Таїсію в оману. Правда вертатись до проблеми, сидячи за кермом було безглуздо.

– Можливо, пізніше.

– Знову? – Тая прибрала руку та відвернулася. По-дитячому надула губи. 

Колись ця її звичка дуже мене тішила, як і все в сексапільній білявці, яка була схожа на лагідну кішку. Догоджала мені, розважала своєю присутністю і не втручалась в мої справи. Зараз чомусь це дратує, бо я частіше бачу її незадоволеною, ніж усміхненою. 

 – Ти забула, що у Дані через тиждень день народження? Я обіцяв йому влаштувати свято. Сподіваюсь, батьки до того часу теж приїдуть, бо вони давно його побачити.

Сам Даня нічого не міг на це відповісти, так втомися від несподіваних розваг, що зараз спав на задньому сидінні авто. Я мимоволі посміхнувся. Все просто як у приказці: коли діти сплять, це не тільки мило, але й “нарешті”. 

– Могли б і частіше згадувати, що у них є онук. Забрали б його з собою, раніше влітку всі їхали до діда з бабою, – Тая навмисно не дивилась на мене, а почала щось гортати в телефоні. 

– Не думаю що батькові після недавнього інфаркту було з доречно займатися Данею, – ми знову поверталися до теми, яку обговорювати сто разів. 

– Ось бачиш! – ожила Тая. – Ти й сам визнаєш, як з ним важко. Є ж табори для дітей, хоч біля моря, хоч за кордоном, міг би все влаштувати! Я, між іншим, теж хочу відпочити.

Вона спалахнула, але вочевидь швидко зрозуміла, що перегнула палку і заговорила більш лагідно.

– Гаразд, проїхали! То що ти плануєш на день народження? 

– Як захоче малий. Ми розмовляли про те, щоб запросити аніматорів і кількох його друзів. Може будуть ще куми. Поставимо у дворі мангал і відпочинемо в домашній обстановці. 

– Вдома?! – Таїсія виглядала так, наче на неї хлюпнули крижаної води. – Артеме, навіщо? Для цього є дитячі містечка, там можна замовити піцу, чи що діти захочуть і хай собі розважаються! Та хоч на цілий день можна його залишити! 

– Тая, ти себе зараз чуєш? – Я нарешті втратив терпець. – Даня мій син! Я хочу в день народження бути з ним, а не залишати його на самоті! І без того я майже не буваю вдома! – все це так розізлило, що я ледь встиг натиснути на гальма і майже в’їхав в зад авто, що зупинялося на світлофорі.  – Чорт! 

Довелося з’їхати на обочину, добре хоч ми не потрапили в ДТП. 

– Ні, це ти мене послухай! – Тая ніяк не вщухала. – Аніматори то чудово, але знаючи Даню .. він обов’язково щось утне! Його ж не можна й на секунду залишити самого! Як ти приділятимеш увагу гостям? Триматимеш його весь час за руку, щоб він не кинув комусь за пазуху щура?!

– Здається, ми розібралися з цим, – я аж зубами скрипнув.

– Ну звичайно, завдяки твоїй неоціненній помічниці! – вона показала лапки пальчиками. Може ти й на день народження її запросиш? 

Такою розлюченою Таю я ще не бачив. І терпіти далі її істерики не збирався, бо для ревнощів ніколи не давав приводу. До сьогодні. 

– Слушна думка, – я потягнувся до телефону і почав набирати повідомлення.

– Ти ж зараз не серйозно? Дзвониш їй в моїй присутності?  

– Ні, пишу повідомлення. За законами ввічливості без попередження не телефонують.

– Ну, знаєш! – Таїсія клацнула замком і штовхнула дверцята.  

Я не збирався її затримувати, просто дивився, як розкішна білявка крокує вздовж дороги та підіймає руку. Скоро біля неї зупинилося авто і моя “половина”, не повертаючи голови, зникала в машині.

– Вона повернеться? 

Даня подав голос і я обернувся до сина. Виявляється, малий не спав і невідомо скільки слухав нашу розмову. 

– Думаю так. У Таї такий характер, нехай остигне, – я не знав, що ще йому сказати, але ні хвилини не сумнівався, що вона через пару годин дійсно буде вдома. 

– А Вікторію Сергіївну ти правда запросиш? 

– А ти хочеш? – я ляпнув це просто так, аби Таїсія не намагалася мною керувати, але Даня все чув і тепер в очікуванні дивився на мене спідлоба. 

– Хочу. Вона смішна. І ми завжди вигадуємо різні ігри. 

– В такому разі ніяких проблем! Якщо вона погодиться, запросимо твою вчительку.