Глава 9

Я намагалась прослизнути непоміченою, але не встигла переступити поріг дитячої, як помітила Даню, що ховався за інтерактивною дошкою. 

– Даня? – я обійшла його укриття.

У хлопчика обличчя взялося червоними плямами, він важко дихав і тремтів від перезбудження. 

– Чого ти тут ховаєшся? Скажи, не бійся, я тебе не видам!

– Чесно? – він підвів очі. В них був одночасно страх і виклик – небезпечна суміш. 

– Даю слово. То що сталося? – я досі чула крики Таїсії. – Ти щось накоїв? 

Поки ми шепотілися, за спиною тихо відчинилися і в кімнату зазирнула Галина. 

– Ви ще тут, як добре! – видихнула вона. – Я думала знову доведеться шукати цього бешкетника, а у мене полуничний пиріг в духовці! Данилко, скажи, навіщо ти це зробив? 

Вона схилилась до малого і він відступив до стіни, так далеко, як тільки міг, щоб триматись на відстані. Мені це не сподобалось. Наче двоє дорослих оточили хлопчика і накинулись зі звинуваченнями! Я видихнула і спробувала переконати малого бешкетника, поки він не влаштував істерику.

– Тебе ніхто не сваритиме, якщо зізнатися і перепросити. Що ти накоїв?

– Підкинув Таїсії Фореста, – Галина похитала головою. – Ну навіщо ти це зробив? Ти ж знаєш, що вона не любить і боїться щурів! Підняла такий крик, наче до неї отруйна змія залізла в ліжко! 

Я випросталась. Підкинув в спальню щура? Витончена помста! Було дуже важко стриматись, коли я уявляла цю картину, бо Тая й не на таке заслуговувала! Єдине, що не укладалося в голові — чому Даня так поводитись з матір’ю і як Артем таке дозволяє? 

– Вона нікого любить!  – ледь розбірливо промимрив хлопець і висмикнув у мене руку. – А Фореста я не підкидав, він сам втік з колеса! Ще вчора!

– Ну ось бачиш! Я тобі вірю! У мене була дегус, це така маленька білка, то він весь час намагався втекти і колись ми його цілу добу розшукували! Скажи правду і мама тебе пробачить! 

– Вона мені не мама! – вигукнув Даня. – Вона зла відьма! 

– Так не можна казати, – Галина поставила руки в боки і тепер виглядала вельми загрозливо.

– Чому?! – Даня так стиснув руки, що побіліли кісточки. – Поки тато її не привів, мене не зачиняли  в кімнаті! І було багато цукерок, і ми ходили їсти бургери, і в цирк…

Він  ще продовжував, а мене наче блискавка вдарила. То Таїсія не його мати, а друга дружина Артема! Це багато пояснювало, крім одного і я дуже хотіла знати: куди поділась та горе-зозуля і чому про неї ні словом ніхто не згадав? 

Сльози образи ринули з очей хлопця і Галина як квочка кинулася його втішати. Притискала до себе й гладила по голові, хоч малий щосили пручався. 

– Це несправедливо, що тебе звинуватили, – я теж вирішила втрутитись. – Але ти повинен був сказати хоча б татові, що так сталося! 

– Ні! Тато вірить лише цій Таї! – Даня пнув стільчик і той полетів шкереберть та зупинився просто біля ніг Артема, який щойно зайшов у дитячу. 

Побачивши вираз його обличчя, я зрозуміла, що можу викинути в смітник підписаний договір. Рано я раділа, що так легко пройшла свій “випробувальний термін”, бо не змогла нічого контролювати! Даня з заплаканим обличчям, розгублена Галина, ми всі тепер були в опалі. 

Так мені здавалося, поки Артем не підійшов до сина. 

– Чому я не повірю? – він говорив тихо, але що хлопчик проти волі вчепився в мою руку. – Що ти не підкидав Таїсії свого щура? Не підкидав? 

Малий щосили помахав головою.

– Ти можеш дати мені слово? – Артем чекав, а в мене все кипіло всередині. Так хотілося втрутитись, наче це мене звинувачували в капостях проти Таїсії.

– Я не робив нічого! Форест хотів побігати в колесі, а поті раз – і зістрибнув вниз! А тебе не було вдома, а Галина пішла викидати сміття… – він тараторив без зупину, так що розібрати щось було важко. 

– Гаразд, – нарешті Артем зміг вставити слово. – Я поверну тобі твого щура, якщо пообіцяєш, що більше не  будеш брехати і ховатися, а ще вибачишся перед Таєю за те, що назвав її відьмою. 

Я зустріла погляд Дані і кивнула кілька разів, хоча подумки назвала її набагато гіршими словами.  

– Бачиш, Вікторія Сергіївна згодна, так не можна робити! 

Я розгубилася. От тобі й отримай! Невже Артем вважав, що мого авторитету буде досить, щоб переконати малого не обзивати мачуху? Чи він дійсно шукав у мене підтримки?  

– А де Форест? – хлопчик отямився настільки, що підвів на батька очі.

– Я впіймав його і посадив в банку з-під горішків, потім забереш. 

Договорити Артем не встиг. Та сама банка в якій повинен бути сидіти “засуджений” щур, не витримала та перекинулася, ми тільки й помітили, як він стрімголов стрибає вниз, а далі почалося найцікавіше. 

Форест не просто так отримав своє ім’я, він зробив сальто і зник з очей, а ми всі разом кинулися ловити хвостату дзигу. Галина озброїлася щіткою та відсунула стіл, я полізла вниз, щоб впіймати чотирилапого улюбленця, а Артем опустився на коліна і загородив вихід однією з розвиваючих книжок. 

Весь цей час Даня реготав в голос, а коли нарешті отримав назад Фореста, одразу сховав його за пазуху. Найкращий варіант, але під час полювання ми з Артемом опинились надто близько одне до одного. Якщо це станеться ще раз, я не впевнена, що зможу загнати почуття назад та не дати їм волі.