Глава 7

Артем вже встиг переодягнутися і більше не нагадував садівника у картатій сорочці. Як довго він спостерігав за нами – не знаю, бо взагалі за нього забула. Помітила рух у дверях, лише коли Даня втомився і попросив попити води. Я відклала книгу і сама потягнулася за пляшкою з мінералкою, думаючи лише про одне: чому він просто не зайшов до кімнати? Це ж майже те саме, що поставити приховану камеру і не попередити! Він і досі не рухався з місця, наче взуття приліпили до підлоги суперклеєм, аж поки в коридорі не почулися швидкі кроки. 

– Ви кликали? – Галина зупинилась поруч і зацікавлено зазирнула через його плече. Потім посміхнулася та підморгнула Дані

– Так… тут дуже спекотно, треба викликати майстра заправити кондиціонер. І приготуйте, будь ласка, для Вікторії айс лате. 

– Принести сюди? – якщо вона й здивувалася подібному наказу, то нічим це не видала. Зате я почувалася ще більш ніяково.

– Ні, не треба, – Артем нарешті перестав пропалювати в мені очима діру. – Ми спустимося у їдальню.  

Цього тільки не вистачало! Я не знала, як сприймати таку пропозицію, а тому прикинулась, що нічого не чула. Може ще вдасться відмовитись. 

– Зробімо перерву, ок? – запропонувала я Дані – Ти дуже добре впорався. 

Я насправді була задоволена, ми виконали і вправи на дрібну моторику, і трохи – на концентрацію уваги. Все йшло набагато краще, ніж я очікувала. Хлопець, звичайно, мав деякі проблеми, але не настільки серйозні, щоб звільнити десяток викладачів. Моїх слів про “Свободу папугам” йому виявилося достатньо. Даня вискочив з-за стола і побіг запускати паперовий літак, який вже встиг класти, поки я виставляла йому оцінки, наклеюючи смайлики. 

Артем нічого не коментував, просто підійшов до стола і взяв до рук альбом, де ми малювали “млинці”. 

– Я вважаю на сьогодні вистачить, – він чекав, поки я зверну на нього увагу, але я навмисно мовчала. Робила якісь записи, а потім почала складати книжки в стопку. – Облиш, Галина прийде і все прибере. 

– Мені важливо, щоб речі залишались на своїх місцях, аби потім не шукати, – прозвучало досить самовпевнено, бо договір я досі не підписала. – Чи я не пройшла випробувальний термін?

– Пройшла, але нам треба поговорити. Спустімось до їдальні.

– А тут не можна? – в мене тьохнуло серце.

– Ні. – відрізав Артем. – Я не для того будував дім, щоб пити каву в дитячій. 

Ось і новий натяк на різницю між нами. У нього – бізнес і гроші, а я лише найманий працівник, який звик пити каву на робочому місці. Після такого перспективного початку найкраще було б взагалі попрощатися. Сказати, що я поспішаю, швиденько поставити підпис і піти, але з Артемом це не прокотить, я точно це бачила. 

– Як скажете, – я неохоче підвелася і пішла за ним слідом так повільно, щоб триматися на відстані. Дивилась в спину Артему і наче поверталась назад в часи, коли ми були парою. Тепер він змінився, став більш жорстким і самовпевненим. Збудував дім, посадив дерево та ростив сина, тільки при цьому чомусь виглядав втомленим, а не задоволеним своїм життям.  

По дорозі ми не розмовляли, тому я мала можливість зацінити красу та комфорт, які мене оточували. Наприклад, величезний, вмонтований в стіну акваріум. В ньому повільно плавали екзотичні рибки і здавалося, що ми опинилися десь на курорті. Відчуття ще посилилось, коли я побачила, що Галина закінчує сервірувати стіл. 

– Все, як ви любите, – відзвітувала вона, поправляючи підставку з серветками. – Для гості айс лате, я зробила на звичайному молоці, чи ви, Вікторіє, п’єте веганське? Якщо так, є мигальне і вівсяне…

– Ні, все нормально, я не веган, – ніяково було почуватися пані, яку обслуговують вдома. – Дякую! 

Артем на слова не розщедрився, просто кивнув Галині й та непомітно зникла, залишивши нас удвох. Наодинці в його шикарній їдальні.   

– Про що ви хотіли поговорити? – я пригубила напій і ледь не прикрила очі, бо той був приготований божественно. Вже заради цього вартувало приїхати на пробний урок.

– Припини, будь ласка, – Артем відкинувся на спинку стільця і зітхнув. – Тут нікого немає, субординація не обов’язкова. Хочеш чогось до лате? Тістечко, шоколад, морозиво? Не дивись так, я чудово знаю, скільки сил потрібно витратити на мого сина. Не хочу, щоб ти знепритомніла по дорозі додому. 

– Я не втомилась.

Це була неправда, але приймати знаки уваги від колишнього я точно не хотіла. Наче передчувала, що це погано закінчиться. У відповідь він лише знизав плечима і поклав на стіл папку, яку весь час тримав при собі.

– Хочеш довести, що ти професіоналка? Не сумніваюсь ні хвилини. Достатньо того, що Даня не влаштував акцію протесту, це вже прогрес. 

– До речі, про це, – я не знала, з якого боку підійти з таким питанням. – Вадим мені сказав, що ви не спрацювались з кількома іншими репетиторами і я подумала… Мені важливо зрозуміти, щоб знайти до нього підхід. Скажи, Даня і в сім’ї з усіма так поводиться? Просто буває, що мати чи бабуся балують і все дозволяють…

– Це не стосується навчання, – різко обірвав він і одним духом випив свій сік. 

Кубики льоду сердито зацокотіли у склянці, а Артем так зчепив зуби, що на по вилицях заходили желваки. Такої реакції я не очікувала, тому між нами повисла холодна тиша. Я не наважувалась її порушити, поки він достатньо себе не опанував.

– Думаю, мої сімейні справи ми облишимо у спокої, тобі немає причин цим перейматися. Ви з Данею чудово порозумілися, отже, я мав рацію.  

– В чому саме? – в його словах прослизнув якийсь натяк.

– В тому, що перше знайомство має велике значення, – він зробив багатозначну паузу. –  Нашу історію з кавою я досі пам’ятаю. 

Кров кинулася мені в обличчя. Найменше я очікувала, що Артем раптом зачепить наше з ним минуле.