Глава 3

– Артеме Євгенійовичу, – Галина підскочила при його появі, – Я все зробила, ось, подумала, чай теж не завадить.

– Дякую, – я поставила чашку на журнальний столик і теж підвелася. – Я, мабуть, піду. Мені прикро, що так вийшло!

На Артема я не дивилась, точніше підвела очі до рівня коміра його сорочки. Ідеально випрасуваної, з розстібнутими вдома ґудзиками, з-під яких виглядала засмагла шкіра. Він кашлянув і зробив незрозумілий рух – чи то хотів поступитися дорогою, чи навпаки.

– Вікторіє Сергіївно, якщо у вас знайдеться ще хвилина. Можна запросити вас до кабінету? 

Я чомусь озирнулася на Галину. Їй богу починала поводитись, наче мала дитина, яка хоче сховатися за пишною постаттю домробітниці.

– Гаразд, – я знизала плечима.

Галина взялася прибирати посуд, а мені не залишалося нічого іншого, як піти за Артемом. З відчуттям, що це шлях на страту. По його вигляду можна було легко здогадатись, що наша розмова точно не буде приємною, тому я взагалі не розуміла, навіщо вона потрібна? Хіба що для того, щоб я відчула ще більше приниження через власну дурість!  

Кабінет ховався на другому поверсі. Ми пройшли повз спальню, де були прочинені двері і ще кілька кімнат, поки Артем зупинився, щоб пропустити мене вперед. І за весь цей час ми не обмінялися жодним словом.

– Сідай, – кинув він недбало, і додав вже іншим тоном. – Будь ласка! 

Я опустилася на стілець. Зручний, з м’якою спинкою, хоча б якийсь вигляд комфорту, коли всередині все стискається. Дивитись і далі на ідеальний ламінат на підлозі було вже неможливо і я наважилась підвести очі. Артем сидів у директорському шкіряному кріслі і знечев'я крутив між пальцями ручку. Мабуть, теж нервував, чи намагався тримати себе в руках. 

– Обійдемося без передмов, добре? – почав він ледь не спаливши мене очима. – Як ти мене знайшла? Хоча ні, неправильно поставлене питання: що тобі насправді треба? 

Такого я не очікувала і мої щоки зрадницьки спалахнули. То я полюю за ним, ось що цей красунчик з мішком грошей подумав!

– Якщо без передмов, то поясню, – мій голос трохи тремтів, але недовго. Гнів завжди допомагав викинути з голови різні страхи і сумніви. – Мені дав візитку зять. Ось! – я кинула на стіл картку, яку отримала від Вадима. – Він працює у вас інженером з техніки безпеки. Мені потрібна була робота, тому я зацікавилась, а Марченків в Україні кілька мільйонів, тому я гадки не мала, до кого йду! Пробачте, що забрала у вас час! 

Я схопилася, але Артем кинув ручку на стіл і відкинувся на спинку крісла 

– Тобто, ти знову тікаєш. Ясно. Не триматиму, якщо так.

– Тікаю? – я застигла. – Що ти хотів цим сказати? 

– Нічого, тільки те, що ти так вже колись зробила. Поїхала без пояснень, виставила мене перед всіма дурнем. 

Артем втомлено потер перенісся, а в мене просто перехопило дух. То я це я винна в тому, що сталося?! Судомно підбирала потрібні слова для відповіді, але колишній  мене випередив.  

– Добре, залишимо наше темне минуле, хоча погодься, це був сюрприз – побачити твоє резюме через стільки років. Я був певен, що ти поїхала. 

– Поїхала, – перервавши незручну паузу, я склала на грудях руки. – Довелось повернутися через сімейні обставини. 

– Ясно. В такому разі я хотів для себе дещо з'ясувати… на майбутнє. Де я цього разу припускаюся помилки? В чому справа? Неконкурентна зарплатня? Може погані умові праці? Чи подумати над тим, щоб оплачувати ресторан і таксі. 

Це прозвучало, наче знущання або гра і я не розуміла куди Артем веде. 

– Проблем в пункті зі звинуваченнями! Я не шукала вас, Артеме Євгенійович, я тут виключно для того, щоб заробляти, займаючись з дитиною і  взагалі, не зобов'язана виправдовуватись!  

Я залишалась стояти і не могла для себе вирішити – просто піти геть, чи для чогось вислуховувати його пояснення. 

– В такому разі, – він наче підвів межу й перейшов на діловий тон. – якщо робота досі цікавить… Я компенсую вам фізичні збитки, Вікторіє Сергіївно, ті, що ви отримали через Данила. Що до вашої компетенції, мене все влаштовує, тим більше у вас є досвіт роботи в інклюзивній сфері. Річ у тім, що Даня має особливості, він гіперактивний, а я б хотів, щоб його добре підготували до школи. 

Я розгубилася, бо за п’ять хвилин отримала цілий комплекс протилежних емоцій. 

– Не впевнена, що я вас влаштую. Не люблю працювати під тиском! 

– Я рідко буваю вдома, – Артем наче прочитав мої думки. – Ми майже не перетинатимемось, тим більше в будні. Я платитиму, як обіцяв, десять євро за годину.

– А можна питання? – втриматись було дуже важко. – Враховуючи минуле, мені тут точно не місце, то чому саме я? Тобто, на вас же чекає ще десяток інших резюме.

Я знала, що кидаю йому виклик і учепилась за останню надію. Якщо Артем сам мені відмовить, не буде причин жалкувати, бо в його присутності я почувалася як на розпеченому вугіллі. Всі почуття, що я загнала глибоко в підсвідомість, підло вилізли назовні і нагадували про одне – він мене досі хвилює. Колишній наречений, який мене покинув, одружений чоловік, у якого є син і налагоджене життя. Це була однозначно закрита територія, ні, огороджена трьома рядами колючого дроту і все-таки він грався з вогнем!

– Тому що ти сподобалась Дані, – коротко пояснив він. – П’ять секунд, політ нормальний, я навряд знайду репетитора, який так швидко зблизиться з моїм сином. 

Я почервоніла. Отже, малий видав мене, коли батько розпитував подробиці аварії і це мене остаточно збентежило.

– Мені треба подумати… – розвивати цю тему зовсім не хотілося і на щастя Артем поділяв мою думку.

– Гаразд, чекатиму до вечора. Ось візитка з моїм особистим номером!