23. Кохання всього мого життя.

Нарешті настав ранок. За сніданком Інна майже нічого не з'їла та не сказала ні слова.  Вона навіть не поїхала в відділок,  вирішила що вдома їй стане краще якщо вона ні з ким не розмовлятиме . Ліля з Анною поїхали в Університет. 
Анна після нічних подій в клубі вирішила що все таки варто поговорити з Максимом , але він так і не приїхав в університет і вона поїхала до нього додому.  Вирушивши у викликаному таксі з університету Анна не помітила що розминулася з автомобілем Ореста.
Орест не міг більше чекати коли врешті решт Ліля вирішить з ним поговорити і вирішив делікатно  пришвидшити їхню розмову.  Він купив її олюблені квіти - півонії і вирішив навідатись в кінець її робочого часу, щоб вона не відмовила йому через те що має багато справ.
В кабінеті Ліля як і припускав Орест завершила всі свої справи на сьогоднішній день і саме відкривала двері кабінету щоб їхати додому . Саме в той момент Орест збирався постукати , та тільки підійнявши руку він побачив що Ліля виходить. 
- Привіт ! Ти вже збираєшся додому ? 
- Привіт.  На сьогодні всі справи завершено,  тому так , додому !
- Якщо ти не проти,  ми можемо повечеряти разом ? 
Ліля розгубилася,  адже не знала чи хоче вона цього.  А ще їй стало важко через те, що вона наче ніяковіє від того що Орест проявляє знаки уваги їй.  Зробивши вигляд що вона щось забула в кабінеті , Ліля повернулася і випила води зі склянки га робочому столі. Вона оперлася руками на стіл,  а в кабінеті була така глибока тиша що вона чула тільки стукіт свого серця.  Та тут вона почула ще деякий звук і цього разу це було не її серце,  це стукав в двері Орест. Ліля зрозуміла що поводитися досить дивно і вирішила вийти до Ореста та про все поговорити.  Скільки ще вона буде ховатися від нього ? 
- Я саме збиралася вдома  вечеряти з дівчатами,  та якщо надійшла така пропозиція я згодна !  Тільки я поїду на своїй машині,  якщо ти не проти звісно. 
- Авжеж я не проти ! Доречі це тобі !
Орест вийняв з за спини букет ніжних півоній та вручив їх Ліля. Ліля з радістю  прийняла букет від Ореста і замкнула кабінет,  після чого обоє пішли на паркінг університету. 
- В наше кафе ! - гукнув Орест Лілі і вона його добре почула.  Але було настільки дивно знову чути " наше кафе ",  ніби це було вчора,  все те що вони разом прожили. Ліля зрозуміла що Орест добре все продумав - вирішив тиснути на їх щасливе минуле. Точніше на частинку їхнього щасливого минулого,  адже після того що вона пережила з моменту як дізналася що вагітна, з щасливого в її житті були тільки доньки а Орест залишився в тій частині щасливого минулого, яке було ще до того як вона зустрілася з Надією.  Ліля зовсім не забула Ореста,  просто не змогла. Будь хто інший на її місці не забув би.  Так само вона була впевнена що Орест пам'ятає все до єдиного спогаду з їхнього спільного минулого . Ліля розуміла для чого Орест все це робить ! Він хоче налагодити їх стосунки,  щоб вони обоє стали такими як колись.  Та чи можливо ? Якщо можливо,  то чи вони зможуть забути те,  що пережили ? - про це,  та багато іншого думала Ліля і навіть не помітила як вона доїхала то того самого " їхнього кафе " . Біля входу Орест вже чекав на неї і вона цьому ані трохи не здивувалася.  А от Орест був дещо здивований,  адже думав що якщо Ліля зібралася їхати на власному авто то вона або не приїде  , сказавши по дорозі що в неї з'явилися термінові справи  , або ще можна було знайти безліч причин.  Та все таки  вона приїхала а одже не залишилась байдужою до нього.  Орест лагідно подав Лілі руку і повів її за столик,  за той,  за яким вони завжди сиділи.  Він заздалегідь забронбвав все кафе і окрім Ореста , Лілі та персоналу не було нікого. Багато років тому,  коли він зустрічався в цьому кафе з Лілею він також міг зробити так,  щоб там окрім них нікого не було.  Та тоді Ліля напевно б зрозуміла що він їй брехав.  Але чомусь зараз він думав що так можливо було б краще,  краще б Ліля дізналася від нього а не так як вийшло. 
Лілю зовсім не здивувало те , що тепер Орест використовує всі свої можливості щоб налагодити з нею стосунки.  Та раніше вона кохала його,  звичайного хлопця , якому вірила можливо більше ніж собі, але він її обманув.

Ліля постаралася відігнати з голови всі погані думки та налаштуватися на серйозну розмову,  адже саме на це розраховував Орест запрошуючи її на вечерю.
- Я дуже вдячний тобі за те,  шо ти погодилася повечеряти зі мною.  Я розумію що вже неодноразово це казав,  та мені  здається скільки б не казав,  завжди буде мало,  тому прошу ще раз,  " пробач мені будь ласка " ! Якби я міг знати наскільки моя брехня погано нам обернеться,  я б можливо цього не зробив.  "Чому я кажу можливо " ?  Може тобі цікаво ! Просто якби ти одразу дізналася все про мене,  чи були б ми разом,  чи були б ми такими щасливими,  чи проводили б час так безтурботно ? Знаєш,  можливо якби я тобі не збрехав , нас взагалі б не було.  Може ти б не захотіла наших стосунків ! Може злякалася б моїх рідних ?
- І мала б рацію ! Чого вони тільки не зробили мені.  Але звісно,  звідки тобі знати,  все це пережив не ти , все це сталося зі мною та нашою донькою.  
Оресту було так приємно чути він Лілі те що вона називала Інну їхньою донькою.  Інна - найбільше що зараз як ніколи раніше об'єднює їх обох. 
- Я готовий вислухати все що ти пережила. Я усвідомлюю що все це сталося через мене і звісно ти можеш навіть ненавидіти мене за все те,  але це не змінить того , що ми обоє відчуваємо одне до одного .
- Ти впевнений що зможеш це вислухати ?
- Якщо ви це пережили, звісно що я мушу це почути. 
Ліля розповіла про те як Надія змусила її випити ліки для аборту,  та лікар гінеколог не дозволила цьому статися. Розповіла як приховувала свою вагітність і народжувала не під власним іменем і як виїхала за кордон . Одне вона йому не сказала і це те зо їй допомагав Ілля , його ім'я вона замінила на інше. Після того вона розповіла як вони жили за кордоном,  як росли дівчата і про те , чому вони повернулися в Київ.  Ореста розчулила розповідь Лілі і він навіть пустив сльозу.  
- Мільярди вибачень буде мало.  Я не знаю чи зможу коли небудь спокутувати цю провину перед вами.  Зараз я думаю тільки про тебе і дівчат.  Після всього що з вами сталося,  ви заслуговуєте на спокійна життя.  - Орест накрив своєю рукою руку Лілі - Я дуже хочу щоб ви були щасливими ! Будь ласка,  дозвольте мені бути поряд з вами.
- Я вже давно не вирішую все сама ! Не забувай,  в мене дві дорослі доньки і вони мають право вирішувати.  Ти і сам знаєш ситуацію Анни та Максима. 
- В першу чергу мене цікавить що ти про це думаєш ?
- Я думаю що мені не варто поспішати з рішенням.  На все свій час.  
- Чи означає це що ти мені не довіряєш ?
- А хіба я можу тобі  довіряти ? Ти забрав в мене таку можливість.  Наприклад візьми ось цей келих на столі . Розбивши його чи легко буде зібрати до купи ? Зібравши врешті решт,  чи стане він таким як раніше ? Чи можна буде випити з нього ? - зробивши коротку паузу Ліля продовжила - Тому будь ласка нічого не запитуй в мене про довіру , я забула що це таке.  
Орест розумів якої шкоди він завдав Лілі своєю брехнею і вирішив дати коханій час і не тиснути на неї.  Після того що він почув від Лілі він розумів що в нього навіть не має права наполягати на чомусь,  адже в усьому винні він і його матір. 
Після вечері вони розійшлися по власних авто і роз'їхалися по домівках. 
Максим вдома сидів в своїй кімнаті.  Він тільки нещодавно прийшов до себе після нічних пригод і в нього майже припинила боліти голова.  Хлопець побачив що двері в його кімнату відчинилися і в кімнату увійшла Анна.  Максим був приголомшений тим що вона навідалася до нього.  
- Привіт ! Я зовсім не чекав на тебе ! Не те щоб я не хотів щоб ти приходила,  просто не віриться що ти тут. 
- Мені і самій не віриться. 
- Проходь,  сідай ! - мовив Максим,  і Анна сіла на крісло , що навпроти його ліжко,  на якому Максим сидів.  
- Я вирішила що нам потрібно поговорити. Ми обоє дуже образили одне одного.  Я знаю про що ти думаєш,  та я зробила те все не для того щоб врятувати Олександра,  я зробила все для батька.  Олександр звинувачував його в смерті своїх батьків і через те намагався мене вбити.  Можливо він знову спробував би це зробити,  а можливо вбив би батька.  Я не менше за тебе хотіла покарати Аллу,  але коли мені трапилася можливість врятувати батька,  я нею скористалася.  Та як виявилося дарма,  нажаль він розчарував мене.  Знайшовши його я його втратила.  Так як і тебе.  
З очей в Анни потекли сльози,  вона захотіла швидко витерти їх щоб Максим їх не помітив,  але він бачив все,  просто Анна не дивилася на нього розповідаючи йому все те і не бачила того,  що погляд його був зосереджений тільки на ній.  Він підійшов до неї і витер сльози , які так і не зупинялися. 
- З чого ти взяла що ти мене втратила ? - сказав він їй,  після чого на своєму столі з маленької скриньки дістав підвіску яку Анна віддала йому в суді і повісив на її шию.  
-Вона завжди належала тобі,  з того дня як з'явилася на цьому світі. Вона привела тебе до мене.  Мама сказала мені,   що я подарую цю підвіску тій,  яку кохатиму більше за все на світі,  та я втаратив мамину підвіску.  Якби ж я знав що вона приведе до мене кохання всього мого життя.