Розділ 18. Знову

Зала для нарад наповнювалася повільно.
Марина сіла ближче до вікна, відкрила блокнот і переглянула порядок денний. Робота — єдине, що зараз тримало її в рівновазі. Вона не дозволяла собі думати про вчорашню розмову з донькою.
Двері відчинилися рівно о дванадцятій.
— Колеги, — сказав Євген Вікторович, — знайомтеся. Новий власник компанії.
Марина підвела очі — і завмерла.
Ігор.
Він зайшов упевнено, так само, як колись у свій офіс. Той самий спокійний крок, та сама зібраність. Але коли його погляд зустрівся з Мариною, щось у ньому зламалося на мить — майже непомітно для інших.
Він її впізнав одразу.
Марина відвела очі першою. Серце забилося швидше, але обличчя залишалося непроникним. Вона сиділа рівно, слухала, занотовувала — ніби перед нею був просто черговий партнер.
Ігор говорив про стратегію, про ринки, про розвиток. Його голос був рівний, офіційний. Та між словами читалася напруга. Він знав: вона тут. Жива. Інша.
Коли нарада закінчилася, Марина швидко зібрала речі.
— Марино, — почувся знайомий голос позаду.
Вона зупинилася, не обертаючись.
— Якщо це щодо роботи — пишіть на пошту.
— Я радий тебе бачити, — сказав він тихо.
Марина нарешті подивилася на нього.
— Це не взаємно.
Вона пішла, не чекаючи відповіді.
Ігор залишився стояти посеред порожньої зали.
У голові крутилася лише одна думка: він її знайшов. І водночас — зрозумів, що може знову втратити.
Того ж вечора він пообіцяв собі:
цього разу — не мовчати. Не чекати. Не тікати.
Бо деякі зустрічі життя дає лише двічі.