Розділ 14. Дівчинка

Кабінет УЗД був напівтемний.
Марина лежала, дивлячись у стелю, і намагалася не думати ні про що зайве. Лікар мовчав довше, ніж хотілося, водив датчиком і щось уважно розглядав на екрані.
Серце Марини билося швидко.
— Усе добре, — нарешті сказали спокійним голосом. — Розвивається відповідно до терміну.
Марина видихнула.
— Хочете знати стать? — запитали після паузи.
Вона вагалася лише секунду.
— Так.
Лікар усміхнувся.
— У вас буде дівчинка.
Світ раптом став тихішим.
Марина відчула, як щось тепле й м’яке розливається всередині — не страх, не паніка, а ніжність. Вона заплющила очі, і вперше за довгий час на них навернулися сльози. Не від болю.
Дівчинка…
Вона вийшла з лікарні повільно, тримаючи в руках знімок. Здавалося, цей маленький папірець важив більше, ніж усе її минуле життя. Марина сіла на лавку й довго дивилася на нього, ніби могла побачити майбутнє.
— Привіт, — прошепотіла вона, кладучи руку на живіт. — Ми впораємося. Обіцяю.
Того вечора вона вперше дозволила собі мріяти. Про маленькі сукні. Про сміх. Про дім, у якому буде тепло, навіть якщо він неідеальний.
Олена принесла чай і мовчки сіла поруч.
— Дівчинка, — сказала Марина.
Олена усміхнулася.
— Це добре. Дуже добре.
Марина кивнула.
Вона більше не сумнівалася у своєму рішенні. Не тому, що стало легше, а тому, що з’явився сенс сильніший за страх.
У цю ж мить Ігор стояв у своєму кабінеті за сотні кілометрів і дивився у вікно, не розуміючи, чому раптом стало так важко дихати.
Десь далеко його життя вже змінювалося.
Без його відома.