Розділ 3. Він

Перший робочий день почався раніше, ніж хотілося.
Марина стояла перед дзеркалом і дивилася на себе уважно, ніби вперше. Світлий костюм, зібране волосся, мінімум макіяжу — броня, яку вона вдягала щоранку.
Ніяких емоцій. Тільки робота, — повторила подумки.
Офіс був світлим і шумним. Люди поспішали, розмовляли, сміялися. Марина швидко влилася в ритм: знайомства, документи, інструкції. Вона ловила на собі зацікавлені погляди, але трималася відсторонено — так, як уміла найкраще.
— Ти новенька? — прошепотіла дівчина з сусіднього столу.
— Так.
— Тоді раджу одне: не спізнюйся і не сперечайся з керівником.
Марина злегка усміхнулася.
— Настільки страшний?
Дівчина знизала плечима.
— Кажуть, він жорсткий. Холодний. І… одружений. Тож навіть не дивися в той бік.
Марина кивнула.
Її це не цікавило.
До наради залишалося кілька хвилин. Вона зайшла до ліфта разом із ще кількома співробітниками. Двері вже майже зачинилися, коли хтось встиг заскочити всередину.
Марина підвела очі — і світ на мить зупинився.
Він.
Той самий погляд. Та сама постава. Той самий чоловік, якого вона залишила вранці, не озираючись.
Ігор.
Їхні очі зустрілися.
Він упізнав її одразу — це було видно. У його погляді майнула тінь подиву, потім — стримана холодність.
Марина відвела очі першою.
Серце билося надто голосно, але обличчя залишалося спокійним.
Ліфт піднявся надто швидко.
У залі для нарад він зайшов першим. Без усмішки. Без зайвих слів. Впевнено, як людина, яка звикла, що її слухають.
— Доброго дня. Я — Ігор, керівник компанії.
Марина сиділа, стиснувши руки під столом.
Одружений, — згадала вона слова колеги. І чомусь це вдарило сильніше, ніж мало б.
Ігор говорив про проєкти, дедлайни, вимоги. Професійно. Відсторонено. Ніби між ними ніколи не було тієї ночі.
Але коли його погляд знову зупинився на Марині, вона зрозуміла:
він пам’ятає.
І це тільки початок.