Розділ 14

Бажання уникати незручних вечорів із Марком швидко перетворило мене на неабияк винахідливу особу.

Раз Аманда була цілком поглинута Крейоном, а з Марком ми вже не могли просто сидіти й балакати без його спроб узяти мене за руку, обійняти чи притулитися, мені терміново знадобилося безпечне укриття. І новим «центром тяжіння» для мене стало святая святих нашого поселення — кухня Трейса.

Тікати зі складу я почала під найшляхетнішим приводом. Щойно закінчувалося сортування ящиків за зміну, я тут-таки хапала планшет зі звітами й майже бігцем прямувала до їдальні.

— Трейсе, мені потрібна твоя допомога! — видихнула я, ввалившись в одне з таких вечорів до його царства, де пахло чимось смаженим і пряним.

Наш кухар, який стояв над паруючим казаном із величезним ополоником у руці, здивовано підняв брову:

— Моя допомога? Тайро, якщо Марк знову переплутав маркування на ящиках із сухими пайками, то я тут ні до чого!

— Ні-ні, з ящиками все гаразд, — я швидко зачинила за собою двері й із полегшенням видихнула, переконавшись, що за мною ніхто не ув'язався. — Я… я хочу навчитися готувати. Справжню їжу. Розумієш, я на Землі ніколи в житті не тримала в руках кухонного ножа. Уся ця термічна обробка, нарізання, соуси… Покажи мені! Будь ласка. Я можу допомагати тобі після зміни. Чистити твої «сині кабачки», мити підноси, різати овочі. Що завгодно!

Трейс примружився. У його очах промайнула хитра іскорка — він чудово бачив, що відбувається в поселенні, але зайвих запитань ставити не став. Справжній кухар ніколи не прожене безплатні й старанні руки.

— Навчити готувати, кажеш? — Трейс усміхнувся й кинув мені цупкий фартух. — Ну що ж, ученице, зав'язуй. Давай, ганчірку на талію й бери дошку. Раз вже прийшла, почнемо з найскладнішого — нарізання коренеплодів. Шкірка в них жорстка, мов у пахідерми, тож м'язи твоїх рук якраз пройдуть перевірку на міцність.

Від того вечора мій графік кардинально змінився. Я йшла зі складу рівно за дзвінком, кидаючи Маркові лише коротке:

— Вибач, на мене чекає Трейс, у нас заготівля свіжої партії!

І зникала в їдальні до самого пізнього вечора.

Це було справжнім порятунком. Кухня виявилася напрочуд медитативним місцем. Трейс учив мене відчувати текстуру продуктів: як правильно тримати ніж, щоб не порізати пальці, як за запахом визначити готовність пряних відварів із місцевої папороті, як правильно запікати шаруваті плоди «Аурі», щоб вони не перетворювалися на кашу.

Фізична робота з продуктами давала неймовірне відчуття реальності. Я шаткувала, мила, варила, а Трейс під цей шум ділився зі мною складними кулінарними секретами та своїми старими земними байками.

Але найголовніше — тут мене ніхто не намагався торкнутися без моєї згоди. Тут я була просто ученицею та помічницею. А коли глибокої ночі я нарешті поверталася до нашого житлового модуля, усі вже спали, і мені вдавалося спокійно прослизнути до своєї полиці, відкладаючи неминучу розмову ще на один день.

Другим моїм надійним сховком стали експериментальні теплиці на північній околиці поселення.

Коли на кухні Трейса наставав перерв між заготівлями, я тікала до наших агрономів — мовчазного ботаніка Ілана та його енергійної помічниці Софії. Під величезними прозорими куполами зі світлопроникного полімеру витав ні з чим не зрівнянний запах теплої землі та зелені.

Тут вирувало своє тихе життя, яке досліджували під мікроскопом, фіксували кожен етап розвитку й намагалися зробити корисним для колонії.

— О, Тайро! — зрадів Ілан, із яким ми встигли познайомитися раніше, коли я вперше переступила поріг їхнього купола. — Прийшла перевірити, як поживають наші піддослідні?

Виявилося, в орбітальних вантажах «Форту» зберігалися сотні контейнерів із замороженим насінням — як із Землі, так і з інших уже освоєних планет або колоній на кшталт Кайка.

Агрономи пробували все підряд: перевіряли приживлюваність, вивчали мутації під місцевим бузковим освітленням і шукали різновиди, здатні вижити в ґрунті Геліоса-7 без постійного підживлення.

— У нас тут справжній калейдоскоп, — розповідала Софія, поки ми проходили вздовж довгих стелажів. — Оці синюваті пагони — з Кайка. Ми спеціально вирішили їх проростити, коли дізналися, що Серк звідти. Вони до місцевого фону звикли практично миттєво. Було б чудово замовити ще якісь культури з Кайка, але поки торговці до нас не залітали. А от із земними культурами доводиться повозитися. Є вдалі експерименти, а є цілком провальні.

— А чому ви одразу не засадите все? — поцікавилася я, розглядаючи дивні кущики з м'ясистим листям.

— По-перше, банально немає місця під куполами, — зітхнув Ілан, витираючи забруднені землею руки об фартух. — А по-друге — нас тут лише дві пари рук! Ми просто фізично не встигнемо стежити за величезними плантаціями.

Я кивнула у відповідь і продовжила спостерігати. Найзахопливішими для мене виявилися їхні спроби прищеплювати плодові рослини до місцевих дерев. Агрономи виконували прямі замовлення Трейса, який постійно вимагав конкретних мінералів і вітамінів для раціону колоністів.

— Трейсу терміново потрібні залізо й калій для тих, хто працює на важких будівництвах, — Ілан підвів мене до невеликого деревця з гладкою корою. — Ми спробували прищепити земну черешню до місцевого плодового дерева, щоб отримати соковитий гібрид із високим вмістом мікроелементів. Але черешня зовсім не прижилася — сік дерева буквально випалив її ніжні бруньки. А от земні яблуня та груша прийняли підщепу як рідну!

Ілан із гордістю вказав на пишну гілку, на якій висіли щільні овальні плоди.

— Дивись! Ми прищепили яблуню до місцевого фрукта. Вийшло щось неймовірне: на вигляд — як витягнута груша, а на зрізі м'якуш миттєво темнішає на повітрі, як у доброго земного яблука. Заліза в ньому — хоч аптеку відкривай! Трейс просто в захваті, робить із них свіжі соки для робочої зміни. Оце ми залишили тут для Трейса, а близько двадцяти щеплених дерев уже доставили фермерам, тож наступного року маємо всі шанси отримати непоганий урожай.