Розділ 2

Мої ступні обпікало холодом кахельної підлоги прозекторської, але розум уже стер сірість і запах формаліну. Пам'ять уперто витягувала мене з темряви моргу, відмотуючи час назад — до мого найпершого дня на цій планеті.

***

Скляна кришка капсули репринтингового блоку плавно піднялася, зашипівши від перепаду тиску. Густий, теплий регенераційний гель тихо струменів із моєї шкіри.

Наді мною схилилася жінка в білосніжному халаті. На грудях блищала срібляста бейдж-бирка: «Доктор Аманда Кейн». Усмішка в неї була трохи втомлена, але щира.

— Ласкаво просимо на Геліос-7, — її голос звучав м'яко, поки вона подавала мені рушник, щоб витерти тіло, і комплект вільного одягу лікарняного крою: м'які штани та простору верхню сорочку.

Я обережно простягнула руки. Пальці… вони слухалися! Кожна фаланга, кожен суглоб реагували на найменший імпульс. Напевно, для Аманди це був просто звичний процес адаптації, а для мене — абсолютне, неймовірне диво. Вперше в житті я відчувала, як моє власне тіло відгукується на мою волю без дротів і симуляторів.

Тим часом докторка активувала планшет і просканувала мої дані. Я помітила, як від цього її брова здивовано поповзла вгору. Вона перевела погляд з екрана на мене й зам'ялася.

— Тайра Лісс… Правильно?

— Так, — видихнула я своє перше слово з нового тіла. Голос звучав по-новому. Не так, як я його пам'ятала. Мені треба було дістатися до дзеркала. Подивитися на себе, побачити, якою я стала. Такою самою... чи навіть зовнішність у мене тепер була нова?

— Тайро, вас направили до нас із профілем шкільного викладача: від всеолінгвістики та історії до бакалаврату з інженерних наук, — Аманда спантеличено почухала потилицю. — Але є проблема… Геліос-7 — молода колонія. У нас поки що лише перше покоління колоністів, школа як така ще не працює, діти надто малі. А єдина посада виховательки вже зайнята. Боюся, що вам доведеться кілька років попрацювати за іншими спеціальностями. Я передам ваші документи начальнику поселення, Теодору Гроссу. Можливо, він підбере щось підходяще.

Я ледве її слухала, натягуючи штани й намагаючись зрозуміти, як правильно робити це власними руками. Ноги, здавалося, жили окремим життям і вперто не хотіли потрапляти в холоші. Мені було абсолютно байдуже, ким працювати. Хоч руду вантажити, хоч комбайни ремонтувати. Для мене в ту мить головним було одне: я ходжу! Нарешті я впоралася зі штанами й зробила свої перші в житті кроки, тримаючись руками за стіну.

— Поки що вам потрібно звикнути до нового тіла, — продовжувала докторка Кейн, допомагаючи мені зробити перші кроки м'яким покриттям центру. — Воно може відчувати тиск не зовсім так, як на Землі, або реагувати на незвичні навантаження. Геліос-7 терраформований лише частково. Клімат тут загалом м'який, але планета молода — сейсмічна активність висока, землетруси все ще трапляються. Повітря також трохи відрізняється від земних норм за складом, але зате...

Аманда натиснула кнопку на панелі, і важкі герметичні двері центру розсунулися в боки.

— …зате воно абсолютно свіже й пахне просто чудово!

В обличчя вдарив щільний, прохолодний потік повітря, просочений хвойною гіркотою місцевої флори й озоном. Я зробила глибокий, судомний вдих. Легені повністю розправилися, дозволяючи мені наповнити їх найкращим у світі повітрям.

«Тіло не зовсім слухається?» — подумки всміхнулася я словам докторки.

Та для мене це був перший раз у житті, коли тіло слухалося взагалі! Я стояла на порозі нового світу, п'яна від запаху свободи й такого яскравого сонця, що різало очі…