9

Наступний тиждень пролетів майже непомітно. Дні стали схожими один на одного настільки, що іноді я прокидалася і не відразу могла згадати який сьогодні день.

На світанку кухня.

Потім кімнати.

Потім зал.

Потім знову кухня.

— Ліно, четвертий стіл чекає замовлення — кричала Марта через увесь зал.

— Уже несу.

— І скажи тому купцю, що якщо він ще раз виллє пиво на підлогу, прибиратиме сам.

— Скажу.

Зате вечорами було цікавіше.

Коли робота трохи стихала, я мимоволі слухала розмови постояльців.

Саме так я дізналася про неврожай на півночі імперії.

Про новий торговий тракт, який планували прокласти до ельфійських земель.

Про те, що в столиці знову сперечаються магічні академії.

Про якогось молодого дракона зі знатного роду, який несподівано вступив до військової академії замість магічної.

— Дурень він — говорив один купець.

— А мені подобається — відповідав інший. — Хоч хтось живе як хоче.

Я лише мовчки носила тарілки й запам'ятовувала почуте.

Минув тиждень.

У моєму гаманці з'явилося ще п'ять мідяків.

Тепер разом із заощадженнями там лежав один срібляк і двадцять одна мідна монета.

Небагато.

Але значно більше, ніж було місяць тому.

І нарешті настав вихідний.

Прокинувшись, я навіть відчула себе трохи дивно. Ніхто не кричав, не вимагав нести воду чи прибирати кімнати.

Сніданок пройшов швидко.

Сьогодні в мене була лише одна мета.

Ратуша.

Дорогу я пам'ятала ще з бібліотеки.

Величезна будівля стояла в самому центрі міста. Вона була навіть більшою за бібліотеку. Високі кам'яні стіни, масивні колони та величезний герб імперії над головним входом.

Усередині виявилося людно.

Хтось оформлював документи.

Хтось сперечався з чиновниками.

Хтось стояв у чергах.

Я трохи розгубилася.

Зрештою підійшла до стійки прийому.

— Чим можу допомогти? — запитала жінка років сорока.

— Я хотіла пройти перевірку магічного дару.

Жінка навіть не здивувалася.

— Перше тестування?

— Так.

— Документи.

Я простягнула свій паспорт.

Через хвилину мені повернули його назад.

— Другий поверх. Двері з синім символом кристала.

Усе виявилося набагато простіше, ніж я очікувала.

На другому поверсі мене зустрів молодий чоловік у темно-синій мантії.

— Перевірка дару?

— Так.

— Ходімо.

Ми пройшли довгим коридором.

Потім ще одними дверима.

І нарешті опинилися у круглому залі.

У центрі стояв камінь.

Величезний.

Майже мені по груди.

Чорний.

Гладкий.

На його поверхні повільно рухалися золоті лінії, схожі на живі.

— Покладіть руку.

Я раптом відчула хвилювання.

— І все?

— І все.

Я зробила крок уперед.

Поклала долоню на холодний камінь.

Спочатку нічого не сталося.

Потім золоті лінії спалахнули яскравіше.

Ще яскравіше.

Ще.

Я відчула дивне тепло, яке швидко поширилося рукою, плечем і всім тілом.

Чоловік поруч раптом напружився.

— Це...

Камінь почав світитися.

Золоті візерунки вкрили вже всю його поверхню.

А потім між ними раптом з'явився другий колір.

Сріблясто-білий.

Якийсь момент обидва відтінки ніби боролися між собою.

Зал наповнився тихим гулом.

У грудях щось відгукнулося.

Наче десь усередині мене прокинулося те, про існування чого я навіть не підозрювала.

Перед очима на мить промайнули дивні образи.

Небо.

Хмари.

Політ.

Відчуття неймовірної свободи.

І так само швидко все зникло.

Світло почало згасати.

Я повільно прибрала руку.

У залі запанувала тиша.

Я все ще дивилася на камінь, коли чоловік спокійно підійшов до столу біля стіни, сів і почав щось швидко записувати у товстий бланк.

— То це нормально? — запитала я, сідаючи навпроти.

— Цілком — відповів він, не відриваючись від письма. — Такі результати трапляються регулярно.

— А що саме показав камінь?

Чоловік перегорнув сторінку.

— Змішану магію.

Я насупилася.

— Що це означає?

— Найчастіше це означає змішане походження. У вашому випадку майже напевно один із батьків належав до драконів, а другий був людським магом.

На кілька секунд я завмерла.

— Драконом?

— Так.

Він говорив про це так буденно, ніби обговорював погоду.

— Ви впевнені?

— Камінь не помиляється. Він визначає не лише магію, а й походження магічних ліній крові.

— Тобто я...

— Напівкровка. Скоріш за все.

У голові одразу промайнуло десяток запитань.

— А скоріш за все?

— Для офіційного підтвердження потрібна ще перевірка крові.

Він дописав останній рядок і поставив печатку.

— Зараз вас направлять до іншого кабінету. Там проведуть детальніше дослідження й остаточно визначать походження.

— І якщо один із батьків справді дракон?

Чоловік нарешті підняв голову.

— Тоді ви маєте право подати документи на громадянство Імперії за спрощеною процедурою.

Я навіть забула про дихання.

Громадянство.

Те саме, про яке читала сьогодні в бібліотеці.

Не через тридцять років.

Не через шлюб.

А значно швидше.

— Ось ваші результати — він простягнув мені кілька аркушів.

Я обережно взяла документи.

У верхній частині стояло моє ім'я.

Нижче незрозумілі записи про магічне ядро.

— А що означає це?

Я показала на один із рядків.

— Початковий рівень розвитку ядра.

— Тобто я слабкий маг?

— Зараз — так.

Він знизав плечима.

— Майже всі починають із цього рівня.