8

Перший робочий день виявився важким.

Другий теж.

Третій майже нічим не відрізнявся від перших двох.

Прокидалася я ще до сходу сонця. На кухні вже гримів посуд, кухар лаявся на помічників, а господиня встигала одночасно керувати всім заїжджим двором і сваритися з постачальниками.

— Ліно, вода закінчилася — кричала кухарка Марта через усю кухню.

— Уже несу.

— І не забудь про овочі.

— Пам'ятаю.

Спочатку я носила воду, потім чистила овочі, після сніданку прибирала столи, а далі починали звільнятися кімнати.

— Знову той купець залишив брудні чоботи на ліжку — бурчала Марта.

— Може він так перевіряє покоївок?

— Якщо ще раз перевірить, я перевірю його головою об стіну — фиркала вона.

З кухарем мене не обманули.

Звали його Борг.

Величезний чоловік із руками як мої ноги.

— Не слухай Марту — говорив він, розрубуючи курку одним ударом ножа. — Вона всіх погрожує вбити.

— Неправда.

— Учора погрожувала.

— Бо заслужили.

Поступово я познайомилася й з іншими працівниками. Була ще Емма — старша покоївка, яка працювала тут уже сім років, та худий хлопець Том, що доглядав коней у стайні.

— Ти дивно говориш — одного разу сказав Том.

У мене всередині все похололо.

— У сенсі?

— Наче вчена якась.

— Просто бабуся навчила читати.

На щастя, ця відповідь знову спрацювала.

Минали дні.

Один за одним.

Робота виявилася нудною, але чесною.

Найбільше я любила вечори, коли в залі збиралися торговці й мандрівники.

Тоді можна було слухати розмови.

Саме так я дізналася набагато більше про Імперію, ніж із будь-якої книги.

Минуло вже вісімнадцять днів.

Вісімнадцять.

Я навіть сама здивувалася, коли порахувала.

У гаманці лежав один срібляк і сімнадцять мідяків.

Десять мідяків я встигла заробити за цей час, майже нічого не витрачаючи.

Небагато.

Але після втечі з монастиря навіть це здавалося досягненням.

— На вихідний підеш кудись? — запитала якось Емма під час обіду.

— А є куди?

— Тобі сподобається бібліотека.

Я мало не вдавилася чаєм.

— Тут є бібліотека?

— Ти так реагуєш, ніби дракона побачила.

— Просто люблю читати.

— Тоді точно сподобається.

До розмови приєднався Том.

— Вхід один мідяк.

— Один?

— Для чужинців навіть дешево.

— А велика вона?

— Кажуть, одна з найбільших у Брайнхольмі.

Увечері я ще кілька разів згадувала цю розмову.

Бібліотека.

За весь час у цьому світі я бачила лише кілька книжок у монастирі та свою стару книгу з географії.

А тепер могла потрапити в місце, де їх були сотні.

А може навіть тисячі.

Прокинулася я ще до того, як у коридорі почали ходити постояльці. Звичка вставати рано за останні тижні встигла міцно закріпитися. Швидко вмившись холодною водою, я спустилася вниз. На сніданок сьогодні була каша з медом і великий кухоль трав'яного напою. Їла я швидко, тому що думками вже була зовсім в іншому місці.

Бібліотека.

Весь учорашній вечір я тільки про неї й думала.

Брайнхольм уже почав прокидатися. Вулиці поступово заповнювалися людьми, відкривалися крамниці, десь гриміли вози. За поясненнями Емми бібліотека знаходилася неподалік старого адміністративного кварталу, тому дорогу я знайшла досить швидко.

Спочатку будівля здалася мені фортецею.

Вона займала майже цілий квартал. Три поверхи світло-сірого каменю, високі вузькі вікна, колони біля входу й різьблені барельєфи над дверима. На камені були зображені маги, книги, дракони та якісь невідомі мені символи.

Порівняно з нею монастирська бібліотека виглядала коморою для старого мотлоху.

Біля входу стояли двоє літніх чоловіків у темно-синіх мантіях.

Я піднялася сходами.

— Вітаю в міській бібліотеці Брайнхольма — промовив один із них, уважно мене розглядаючи. — Вперше?

— Так.

— Разовий доступ?

— Так.

— Один мідяк.

Я мовчки простягнула монету.

Чоловік поклав її в дерев'яну скриньку, після чого дістав невеликий срібний диск розміром із монету.

— Ліву руку.

Я слухняно простягнула долоню.

Диск на секунду торкнувся шкіри.

Тепло.

Легке поколювання.

А потім на внутрішньому боці зап'ястя з'явився тонкий сріблястий знак у вигляді відкритої книги.

Я здивовано завмерла.

— Не хвилюйся — чоловік усміхнувся. — Мітка зникне через добу.

— Для чого вона?

— Для доступу до бібліотеки. Без неї частина приміщень буде закрита.

— І все?

— Не зовсім.

У його голосі з'явилися нотки гордості.

— Винести книгу за межі бібліотеки не вийде. Магічний бар'єр поверне її назад.

— Зручно.

— Також завдяки мітці ти зможеш звертатися до бібліотечних духів.

— До кого?

— Побачиш.

Після цього мене пропустили всередину.

Я зробила кілька кроків і просто завмерла.

Величезний центральний зал піднімався на всі три поверхи будівлі. Уздовж стін тягнулися нескінченні полиці з книгами. Балкони другого й третього рівнів з'єднувалися витонченими металевими сходами. Під стелею плавали десятки світних куль, які освітлювали приміщення м'яким білим світлом.

Книги.

Сотні.

Ні.

Тисячі.

Я навіть не знала куди дивитися.

Десь між рядами ходили відвідувачі. Хтось читав за столами. Хтось працював із сувоями. Кілька людей сиділи над величезними картами.

І саме тоді я помітила щось дивне.

Між стелажами проплив напівпрозорий чоловік у старовинному одязі.

Я моргнула.

Постать нікуди не зникла.

Привид спокійно пролетів повз полиці й зупинився біля якоїсь жінки.

— Розділ історії імперії знаходиться на третьому поверсі — сказав він абсолютно буденним голосом.