Розділ 30 частина перша

Розділ 30

29 жовтня засідання Ради Безпеки мало розпочатися як і два попередні дні — з чергового кола, де у Січового намагаються забрати його космічну програму, а він не віддає. 

Переливати із пустого в порожнє.

Але цього разу все пішло інакше.

Ще до світанку новинні стрічки світу вибухнули новими кадрами.

Світ і без того не встиг оговтатися від того, що приватна корпорація у відповідь на агресію знищила військовий потенціал держави, яка десятиліттями лякала планету ядерною дубинкою.

І ось — нова подія.

Доки в Нью-Йорку солодко спали, на місці ядерного удару в Україні почав рости ліс.

Щойно зійшло сонце, до зони ураження під’їхали десятки, а потім і сотні машин із символікою «Спадку». Колона розтягнулася на кілометри. Транспорт став по колу, окреслюючи периметр зараженої території.

З автівок вийшли люди.

Їх уже давно називали по-різному — останнім часом усе частіше — «спадкоємці».

Вони почали садити дерева.

Наприкінці жовтня.

Під холодним осіннім небом.

Спершу це виглядало як дивний піар-жест. Камери показували, як у землю опускають невеликі саджанці.

А потім почалося те, що змусило проковтнути скепсис.

Стовбури почали рости.

Просто на очах.

За лічені хвилини тонкі паростки перетворювалися на повноцінні дерева — два з половиною, три метри заввишки. Листя розгорталося, гілки міцнішали, коріння, невидиме для камер, прорізало заражений ґрунт.

Люди робили кілька кроків і зупинялися.

І просто з землі підіймався новий стовбур.

Наче сама планета відповідала на їхній заклик.

Коло поступово замикалося.

Коли периметр було завершено, «спадкоємці» почали рухатися всередину — повільно пророщуючи дерева до центру ураженої зони. Нові кільця з’являлися одне за одним, ніби зелені хвилі, що котилися до епіцентру.

До моменту, коли в Нью-Йорку відкривалося засідання, в Україні вже стояло кільце молодого лісу глибиною з добрі пів кілометра.

Біологи з провідних університетів світу, запрошені до ефірів, розводили руками.

— Це не відомий нам вид, — говорили вони. — Це нова рослина.

Зала Ради Безпеки була напружена ще до початку виступів.

Голова засідання відкрив папку, але замість звичного порядку денного підняв очі на Січового.

— Пане Січовий, — промовив він, не приховуючи роздратування, — перш ніж ми почнемо, світ хотів би отримати пояснення. Що саме відбувається зараз в Україні? Що це за… — він на мить підбирав слово, — біологічна операція? Для чого вона? І, дозвольте, що чорт забери взагалі відбувається?

Камери повернулися до Січового.

Світ чекав відповіді.

— Пане головуючий. Шановні присутні.

— На мою думку, усе, що відбувається, цілком очевидно. Коли росія підступно, всупереч усім домовленостям, нормам міжнародного права і навіть елементарному здоровому глузду застосувала проти України ядерну зброю, близько півтори тисячі квадратних кілометрів території було забруднено радіацією.

— І це лише від одного вибуху. Додам, що українською стороною було виявлено уламки ще чотирьох ракет із ядерними зарядами, які були збиті та не детонували. Наслідки могли бути значно гіршими.

— Радіоактивний пил не має кордонів, — продовжив Січовий. — Він піднімається разом із вітром. Переважно розноситься територією України або повертається на російський бік. Але існує цілком реальна ймовірність його подальшого поширення — до Грузії, Туреччини, країн Східної Європи й далі.

Тепер він дивився прямо на делегації цих країн.

— Тож чи варто дивуватися, що корпорація “Спадок” прийняла рішення — погоджене з урядом України — ліквідувати зараження?

— У нас є розробки в галузі біотехнологій. Рослини, здатні активно поглинати радіоактивні ізотопи, очищаючи ґрунт і трансформуючи енергію розпаду в ріст. За декілька днів місце варварського ядерного удару буде повністю засаджене лісом.

Екрани знову показали трансляцію з України — кільця молодих дерев, що розросталися до центру ураження.

— Ви запитуєте, як нам вдається вирощувати цю біосистему так швидко?

Ледь помітна тінь усмішки з’явилася на його обличчі.

— Я вже говорив про це в цій залі два дні тому. В академії Ясногір’я навчаються представники спецслужб багатьох держав, присутніх тут. Вони опановують нову дисципліну — можливість впливати на внутрішню та зовнішню енергію за допомогою власного організму.

Він повільно обвів поглядом зал.

— Тож робити вигляд, що представники ваших країн не розуміють, що відбувається, — не варто.

— Ви чудово знаєте, що в Ясногір’ї формується нова наука. Більше того — новий рівень можливостей людини. І нинішня операція — це не диво. Це застосування цих знань для ліквідації наслідків ядерного злочину.

Січовий зробив крок уперед.

— Якщо коротко: Ми усуваємо загрозу спричинену країною терористом. Причому не лише для України, а й для сусідніх регіонів.

— І якщо хтось у цій залі вважає, що очищення зараженої території є проблемою для світової безпеки — я із задоволенням вислухаю аргументи.

Після пояснення про ліс тема радіаційної зони зійшла нанівець миттєво.

Ніхто не поспішав критикувати тих, хто просто зараз приборкував наслідки ядерного удару. Виглядало б це, м’яко кажучи, не надто красиво. Та й політично — самогубно. Куди безпечніше було змінити фокус.

І питання знайшлося.

Один із постійних представників нахилився до мікрофона.

— Добре. Припустімо, з ліквідацією наслідків усе зрозуміло. Але поясніть інше. Навіщо “Спадок” вивів на орбіту озброєні модулі? Хіба не для того, щоб диктувати світові свої умови? Чого саме ви добивалися?

У залі відчутно пожвавішали. Ось воно. Питання, яке мало поставити Січового в незручне становище.

Володимир ледь нахилив голову.

— Окрім гарантій безпеки, про які ми вже детально говорили?

— Якщо відкинути емоції, — продовжив він, — відповідь настільки проста, що навіть дивно чути це запитання. Достатньо зайти на офіційний сайт корпорації “Спадок” і відкрити статут. Розділ “Космічна програма”.