Розділ 29 частина перша

Розділ 29

Двадцять п’ятого жовтня, о сьомій тридцять ранку за київським часом, у світові медіа, що співпрацювали з корпорацією «Спадок», надійшло повідомлення.

Підготуватися до випуску екстрених новин.

Матеріали будуть передані протягом години.

Подія світового значення.

07:58

 У Ясногір’ї панувала робоча обстановка.

Володимир стояв у центральній операційній залі. На всю стіну — гігантський екран із прямою трансляцією поверхні Землі з орбіти. У фокусі — територія росії. Саме зараз вона повністю перебувала на освітленому боці планети.

Зал був розділений прозорими перегородками на секції. Сорок робочих місць для операторів. У кожного — п’ять екранів. Кожен екран транслював сигнал із чотирьох супутників. Вісімсот космічних модулів.

Оператори не втручалися в процес.

Усе робив штучний інтелект — розраховував траєкторії, коригував орбіти, синхронізував фази залпу. Людина була лише страховкою. На випадок збою.

На стіні таймер вів зворотній відлік.

00:01:12

00:01:11

00:01:10

Володимир добре розумів, що станеться за хвилину.

І що буде після.

Йому не було шкода росію як державу. Не було шкода її армію, її генералів. Не було шкода навіть пересічних громадян.

Дітей було шкода.

Вони ще не встигли заслужити покарання.

Але відповідальність лежала не на ньому.

Коли союзники стирали з лиця землі німецькі міста, разом із жінками та дітьми, провина була не на англійцях чи американцях. Провина була на тих, хто розпочав загарбницьку війну.

Загиблі діти — це завжди наслідок рішень дорослих.

Сьогодні діти гинути не повинні.

Принаймні — не масово.

Удари були спрямовані виключно по військовій інфраструктурі. Але поодиноких трагедій уникнути неможливо. Жодна операція такого масштабу не буває ідеальною.

Життя мільйонів людей зміниться.

Економіка, енергетика, логістика — усе.

І світ зміниться разом із ними.

00:00:03

00:00:02

00:00:01

— Почали, — віддав наказ Січовий.

На екрані, у різних точках поверхні з’явилися крихітні спалахи.

Один.

Ще один.

Десяток.

Сотня.

За кілька секунд карта всіялася світловими точками, що виникали й гасли.

Володимир дивився на екран.

Він не бачив перемоги.

Не бачив поразки ворога.

Він бачив проблеми.

Уряди, що сьогодні зрозуміють — їхній ядерний щит більше не є панацеєю. Бачив коаліції, що об’єднаються проти нього. Спроби відібрати контроль над орбітою. Політичну бурю, що неминуче накриє Спадок.

08:02

Альона стояла на балконі, спершись ліктями на холодні перила. Ранкове повітря, що приємно холодило, було свіже, з присмаком осені. Дим від цигарки повільно здіймався вгору, розчиняючись у світлому небі.

Вона проводжала поглядом автівку Ігоря, що рухалася вулицею військового містечка, а потім зникла за пагорбом.

Ніч і ранок вийшли чудовими. Як і зазвичай, коли чоловік був на чергуванні.

Альона ледь посміхнулася.

За кілька хвилин Ігор заїде на територію частини. Привітається з Іваном. Потиснуть руки. Можливо, навіть перекинуться жартом.

Цікаво, що саме відчуває коханець в такі моменти?

Чи, може, йому й справді байдуже?

Вона зробила ще одну затяжку, заплющивши очі від сонця.

Небо прорізали тонкі світлові стовпи.

Вони раптово з’явилися — і так само швидко зникли за тим самим пагорбом.

Альона навіть не зрозуміла, що бачить.

Десь там, за пагорбом, були ракетні шахти. Звісно, це “секретна інформація”. Але не тоді, коли ти живеш у містечку, яке існує лише для обслуговування цих комплексів.

Над пагорбом виріс вогняний шар.

Декілька.

Вони накладалися один на одного, спалахували, розширювалися, зливалися в сліпуче сяйво.

У ноги вдарив поштовх.

У квартирі щось впало.

Альона схопилася за перила. Цигарка випала з рота й полетіла вниз.

Тиша тривала секунду.

Потім прийшов звук.

Глухий, важкий гуркіт вибухів прокотився над містечком, відбився від фасадів, зайшов під шкіру. За ним — ще один.

А потім з неба вдарили інші хлопки.

Скло у вікні заходило ходуном. Повітря наче розсікли невидимі батоги.

08:06

Лейтенант Петров запізнювався.

Він гнав свою стареньку Toyota, стискаючи кермо. Годинник на панелі безжально натякав на проблеми.

Шість хвилин на дев’яту.

До КПП залишалося менше кілометра.

Петров уже змирився — наганяю не уникнути. Майор знову монотонно вичитуватиме про дисципліну, відповідальність, деградацію молодого офіцерства. Декілька хвилин запізнення — і півгодини лекції про нікчемність покоління.

— Чорт…

Щось різко блиснуло.

Спершу він подумав — відблиск. Сонячний зайчик від скла диспетчерської чи від металу літака.

Блиск повторився.

І в наступну мить на аеродромі почали розквітати вогняні квітки.

Спалахи були настільки сліпучими, що очі різонуло болем. Полум’я піднімалося стовпами, сплітаючись із чорним димом.

— Твою мать!.. — закричав Петров, викручуючи кермо.

Ударна хвиля наздогнала його.

Автівку підкинуло, наче іграшкову. Останнє що побачив молодий лейтенант у своєму житті, як паливний склад розлітається від чергового вибуху.

08:12

Майор Сідоров, начальник штабу, завжди впевнений у собі, завжди спокійний, тепер стояв посеред командного пункту з розгубленим поглядом.

— З ким зв’язок є?!

— Повторіть по резервному каналу!

Ніхто не міг відповісти по суті.

Було незрозуміло, що відбувається. Хто напав. Чим саме. Звідки.

На екранах — обриви сигналів. Частина камер не працювала. Сейсмодатчики показували перевищення норм, але картина не складалася в жоден відомий сценарій.

Сотні інструкцій існували для будь-якого випадку.