Розділ 28 частина друга

Ясногір’є знову наповнилося володіючими.

Всі вони були відкликани, й спішно поверталися додому. 

До медичних корпусів тягнулися колони військових машин. Автобуси з пораненими, та опроміненими.

Цілітелі працювали безперервно.

Де потрібно, по троє, по четверо на одного важкого.

Витягували, спалювали, латали.

Але люди — були лише частиною проблеми.

Під зараженя потрапило майже півтори тисячі квадратних кілометрів.

Саркофагом таке не накриєш.

У Спадку були біотехнології. Відпрацьовані в надрах гір.

Мутовані рослини, здатні поглинати радіацію й перетворювати її на ресурс для росту. Дерева-фільтри. Мікроорганізми, що зв’язували ізотопи.

Але розгортання такого масштабу — це вже не внутрішній проєкт корпорації.

Це територія держави.

У кабінеті, де зазвичай обговорювали інвестиції й дослідницькі програми, тепер панувала тиша. На столі лежали роздруківки супутникових знімків і прогнози розповсюдження зараження.

Було два питання, які він мав вирішити.

Перше — розгортання біотехнологічного бар’єра.

Друге — відповідь на ультиматум.

Чим менше залишалося важких поранених, тим більше володіючих переходили з медичних секторів до іншого фронту.

До команди Марини.

Спершу кілька сотень. Потім — понад тисячу. Зрештою стало зрозуміло: для роботи такого масштабу потрібно щонайменше дві з половиною тисячі носіїв здібностей.

— Почнемо з кола, — сказала Марина. — І поведемо його до центру.

Володіючи розтягнуться по всій довжині зовнішнього периметра. Навіть при такій кількості це буде один на п’ятдесят метрів.

Кожен посадить у землю саджанець виведений у лабораторіях Спадку. Дерево, здатне не просто виживати в отруєному ґрунті, а живитися тим, що вбиває все інше.

А далі — робота здібностей.

Спрямовує силу вглиб, і коренева система починає рости прориваючись крізь шар ґрунту в бік сусіда. Кожні десять–п’ятнадцять метрів, із цього підземного вузла піднімається нове дерево.

І знову — ріст коріння далі.

Так, метр за метром, ланцюг замикається. Під землею формується єдина біосистема — жива сітка, що переплітається, з’єднується.

Коли коло замкнеться повністю, вони поведуть його вперед.

Усередину зараженої території.

Кожні п’ятнадцять метрів — нове кільце дерев і коріння. Новий пояс життя, що повільно стискається, відтинаючи, зв’язуючи, поглинаючи небезпечні ізотопи.

Це буде не швидко.

Але мертва земля почне змінюватися.

Радіоактивний пил осідатиме в тканинах рослин. Ізотопи зв’язуватимуться у складні сполуки. Частина енергії піде на ріст — дерева тягнутимуться вгору, густішатимуть, міцнішатимуть.

І там, де сьогодні стоїть отруєна земля, за кілька років розкинеться новий ліс.

Саме з цим планом Січовий їхав до Києва.

Але навіть цей амбітний проєкт був далеко не головним.

До останнього моменту Володимир сподівався, що вдасться уникнути крайнього кроку. Що світ отямиться. І не доведеться відкривати те, про що мало хто знав, навіть у «Спадку»

Озброєні модулі на орбіті.

Він чудово розумів: щойно стане відомо, що над головами урядів висять готові до стрільби гармати, світ зміниться.

Лідери великих держав, які звикли вважати свої армії та ядерні арсенали найвищим аргументом у будь-якій суперечці, раптом дізнаються, що більше не є найсильнішими. Що існує структура, яка не підконтрольна жодному блоку. Корпорація, яка — якщо захоче — зможе не лише відмовитися виконувати вимоги, а й висунути власні.

І з цим доведеться рахуватися.

Такого ніхто не пробачає.

Січовий не сумнівався: щойно правда вийде назовні, вони забудуть про суперечки. Виступлять єдиним фронтом. Не проти росії. Проти нього.

Спробують відібрати орбітальне угруповання.

А він цього не допустить.

Ще жевріла слабка надія, що світові лідери таки зроблять крок. Що хтось із них наважиться на реальну відповідь.

Але завтра опівдні спливав строк ультиматуму.

Тому о восьмій ранку за Києвом — за чотири години до дедлайну — розпочнеться орбітальне бомбардування стратегічних цілей на території росії.

Зараз на орбіті перебувало трохи більше трьох тисяч озброєних модулів.

Зменшення габаритів накопичувачів дозволило радикально збільшити боєкомплект. Та сама, чотирьохствольна двохсотміліметрова рейкова гармата — але замість шістсот снарядів на модуль тепер у строю було по чотириста п’ятдесят на кожен ствол.

Тисяча вісімсот пострілів з одного супутника.

Снаряди оснащені подвійними сто п’ятдесяти міліметровими накопичувачами. У космосі вони були здатні пропалити тунель в астероїді.

Зброя не створювалася для стрільби по поверхні Землі.

Але могла це робити.

При вході в атмосферу оболонка майже повністю згорить від тертя. Залишок втратить більшість проникної здатності — зате залишиться колосальний тепловий імпульс. Вибух такого снаряду дорівнював авіабомбі «п’ятисотка», але з набагато вищою температурою спалаху.

Аналітики розрахували: вісімсот модулів, задіяних протягом двадцяти хвилин, здатні повністю позбавити росію ядерного потенціалу.

Пускові шахти.

Мобільні комплекси.

Авіаційні носії.

Флот.

Арсенали зберігання.

Усе — за двадцять хвилин.

На це планувалося витратити лише частину боєзапасу: приблизно шістсот снарядів на модуль. Близько пів мільйона ударів за першу фазу.

А далі.

Склади техніки.

Військово-промислові підприємства.

Наукові центри, що працюють на війну.

Місця дислокації військ.

Загальний резерв — понад п’ять з половиною мільйонів снарядів.

Еквівалент мільйонів авіабомб.

Достатньо, щоб стерти будь-яку військову інфраструктуру.

Прямо зараз модулі змінювали орбіти, коригували траєкторії, вибудовувалися в ударні групи.