Розділ 25 частина перша

Розділ 25

Важко сказати, чи правильно аналітики визначили строк.

Вони шукали точку перелому, момент, коли тиск або посилиться, або зникне.

Насправді жодного «моменту» не було.

Тиск не зник раптово.

Він просто поступово розчинився.

Ще вчора звучали попередження, а переговори мали зрозумілий підтекст.

Потім ці сигнали почали траплятися рідше.

Ближче до дві тисячі дванадцятого стало очевидно: переломний момент пройдено.

Причина була банальною.

Коли ті, хто десятиліттями керував процесами з тіні, отримали можливість не передавати владу молодшим, а залишитися в грі особисто — їхні пріоритети змінилися.

Контролювати «Спадок» стало менш важливо, ніж співпрацювати з ним.

В самому ж «Спадку», теж дещо змінилося. Гроші й раніше не були для корпорації проблемою. Тепер же питання, які можна було вирішити за гроші, взагалі втратили вагу.

І якщо ігри сильних світу навколо компанії, що давно переросла у корпорацію, залишалися переважно головним болем вузького кола керівництва, то збільшення обсягів робіт відчули всі.

За десять кілометрів від промислового містечка і майже за тридцять від Ясногір’я розгорнулося будівництво одразу трьох пускових установок.

Віддаленість пояснювалася просто.

Запуск модуля — це завжди феєрично. Вогневий болід, що прорізає небо. Але разом із видовищем приходить звук. Коли модуль виходить із пускової зі швидкістю близько дванадцяти кілометрів за секунду, подолання звукового бар’єра чути на десятки кілометрів. Ударна хвиля не просто лунає — вона проходить крізь повітря.

Тож пускові не могли розташовуватися поряд із містом.

На опорах, занурених у ґрунт, здіймався сталевий каркас. Основа під розгінну трубу. Що вже простягалася майже на два кілометри горизонтально. Далі конструкція плавно виходила вгору по схилу гори, формуючи вивірений кут.

Секції труби з уберпастику, з вплавленими металевими конструкціями, з’єднувалися одна за одною.

Силові напрямні виставлялися з точністю до часток міліметра.

Стабілізуючі кільця йшли через кожні два метри, створюючи електромагнитний контур.

Три паралельні лінії. Ліфти на орбіту.

Заява про запуск космічної програми миттєво сфокусувала увагу на карпатській базі «Спадку».

А олії у вогнище додавали й інші проєкти.

Акумулятор комунікатора не давав спокою конкурентам уже третій рік.

Його розбирали, тестували, моделювали. Але секрет виробництва, так і залишився таємницею.

Переферія браслета, до того ж, й досі випереджала світові аналоги.

Увага до корпорації була надмірною.

І цілком очікуваною.

Та попри це, жоден із глобальних гравців не переходив межу.

Програма омолодження зробила те, чого не могли зробити договори. Вона змусила сильних світу цього тримати баланс. Кожен боявся, що різкий рух посилить опонента.

«Спадок» опинився в точці рівноваги.

І поки ляльководи стримували один одного, корпорація продовжувала розвиватися.

Саме зараз настав час скористатися тим, що закладалося роки тому.

Ще в середині дев’яностих, коли «Спадок» тільки набирав силу, Січовий наполіг на кількох, змінах у законодавстві. Тоді було вкладено гроші у політиків. Дрібні поправки. Розмиті формулювання.

На майбутнє.

Тепер цей час настав.

В Україні офеційно було зареєстровано першу приватну армію.

В колишній охоронній фірмі збільшувався штат.

Формувалися нові підрозділи.

З’являлися навчальні центри з іншими стандартами підготовки.

На баланс ставала бронетехніка.

Озброєння поступово змінювалося на західні зразки.

З розвитком корпорації зростала не лише кількість підрозділів і контрактів.

Зростала й кількість бажаючих покопирсатися у секретах «Спадку»

Разом із цим закономірно розширювалася і власна служба безпеки. Вже минули часи, коли більшість шпигунів залишали, просто посиливши догляд.

Тепер усе було інакше.

Частина «крітів» й досі щиро вірила, що працює непомітно. Вони проходили співбесіди, отримували посади, старанно виконували завдання і відправляли звіти своїм кураторам. Але особливо настирні, тепер потрапляли до суду. Статті про промисловий шпіонаж ніхто не відміняв.

Про наявність людей зі здібностями до зцілення, всі зацікавлені й так були в курсі.

Про програму опанування внутрішніми енергіями — також.

Новітні технології... Так зразки, постійно намагалися вивчати в конкуруючих фірмах.

Секретом залишалося інше — як саме це все працює.

І тут починалася найцікавіша частина.

СБ з усмішками спостерігала, як нові «співробітники» записуються на курси саморозвитку. Як старанно виконують вправи, сподіваючись винести назовні формулу прориву.

І це в той час, коли від керівництва "Спадку" давно надійшов наказ: не заважати.

Більше того — навчати всіх охочих.

І корпорація навчала.

Методики були відкритими. Жодних прихованих технік, жодних заборонених розділів.

Щоправда, без носіїв здібностей — тих, хто справді міг направляти процес, — навчання втрачало більшість своєї ефективності. Воно залишалося корисним. Але досягнути бодай самозцілення було майже неможливо.

А от потрапити працювати до деяких цехів, зайвим очам було не дано.

На фінальній збірці орбітальних модулів працювали лише ті, кому довіряли. Люди що пройшли відбір. Машенька Лантух, з кожним проводила співбесіду. Кандидати, отримували доступ другого рівня, й тільки після цього, долучалися до секретних робіт.

Необхідністі в цьому, прямо зараз не було. Це був заділ на майбутнє.

Жоден озброєний блок найближчим часом не покине Землю.

Занадто рано.

Будь-яка спроба вивести на орбіту щось, що хоча б віддалено нагадує військову платформу, одразу приверне увагу.

Один невірний крок — і запитання посиплються з усіх боків.