Глава 2

Марі

Глава 2

- Я звалюю! – з позашляховика мені махала ця знахабніла сволота.

- Серж! - як я не намагалась його зупинити – все дарма. Габела повна.

- Як ти так можеш?! – волала я на всю вулицю.

-  C’est la vie, mon cheri! - це все що я почула, коли та жаба з посмішкою на всі 32 і задоволеною пикою, зачиняв вікно своєї машини.

Позашляховик вже давно зник із поля зору, а я все ще стояла, мов той стовп, посеред дороги.

- Ей, панянко! – фафакав мені дідуган на старенькому занедбаному Reno, яке ледве дихало, проте воно ще зможе мене покатати на капоті.

- Вибачте,- сказала машинально і заледве відійшла в бік, як позаду пошкребли колеса.

Тіло було наче не моє, я сіла за столик кафе, мого до речі. Щоправда не знаю, як довго воно буде моїм за цих обставин. Тому що цей придурок альфонс і просто шахрай заклав мрію всього мого життя і поїхав світ заочі, залишивши мене з купою боргів.

Так, давайте все по черзі. Мене звати Марі, мені 25 років. Я ідіотка, яка через закоханість проблимала, що зв’язалася з шахраєм. Ой, вибачте, знову я за рибу гроші. Так от. Скільки себе пам’ятаю – мріяла про свій власний ресторанчик. Їжа була моїм хобі і натхненням. Ні, я не була генієм кулінарії, проте готувала я не погано. Це в мене від дідуся. Ні, він також не був супер-пупер шеф-кухаром, та і кухаром він в цілому не був, проте його еклери та панкейки були просто неперевершені. Наші сніданки на балконі його малесенької квартири в центрі Парижу завжди були експериментами в області високої кухні. Дідусю я так сумую за тобою…

Після коледжу я вступила до університету на спеціальність «Фінансист». Спитаєте: як так? Це все моя родина.

- Хто буде займатися сімейними справами, як нас з татом не стане?!- голосила мати щоразу, як я намагалася донести до її відома, що моя мрія бути шеф-кухаром.

Мої мрії її мало хвилювали. Взагалі не хвилювали. Проте її обходило те, що мсьє Бруне (наш сімейний фінансист, як Ви здогадались) вже старенький, а тямущих спеціалістів днем з вогнем не знайти. Тому я йому була гарною заміною. До речі моя мати старого гартування: хоче, щоб сімейними справами займалась суто сім’я. Так наче у нас клан мафіозний якийсь, а не риболовний бізнес. Їй Богу, сміх та й годі. До речі я не пригадаю з якого покоління по материній лінії це так заведено, ніколи не задумувалась.

Моя мрія для матері була чимось несерйозним і незначущим. Ще б пак! Вони володіли великим і прибутковим бізнесом, чого і для мене бажали, і я мала як слід підготуватись до спадщини.  Тому я, як слухняна доня закінчила універ і старанно працювала під невпинним контролем мсьє Бруне (який до речі досі живий, якщо шо). Класний дідуган: серйозний мовчазний, проте свою справу знає. Та недовго ми пропрацювали разом. От що буває, коли робота не до душі. Вона мені насточортіла, ми посварилися з мамкою і я хряпнула дверима.

- Ні копійки не отримаєш!- кричала вона, доки я збирала свою маленьку валізку з речами.

- Хай на колінах приповзеш, не прийму і не допоможу!

Ви не думайте, мати в мене не погана, просто ми з нею різні. А життя в мене одне.

Я переїхала до дідуся. Він мене у всьому підтримував, навіть тишком-нишком зареєстрував на кулінарні курси, поки я ночами рюмсала в подушку. І знову заново: я старанно вчилася, а ввечері демонструвала свої вміння дідусеві. Він розхвалював мене і заспокоював, коли в мене щось не виходило з першого разу.

Час плине швидко. Прожила я у дідуся років зо два. Встигла вивчитися і почала працювати в місцевому ресторанчику. Інфаркт стався раптово, до цього він ніколи на здоров’я не жалівся. Чи може він просто не казав, щоб мене не турбувати?

На похоронах зі мною ніхто не спілкувався, а коли зачитували заповіт, то виявилось, що дідо залишив все мені. На виході з контори мене перехопив нотаріус і віддав листа.

«Дорога моя онучко, моя Марі. Досить працювати на чужих людей, я думаю ти вже здобула певний досвід, який дасть тобі змогу відкрити власну справу. Моїх заощаджень має вистачити на невеличке кафе. Хай маленьке, проте треба ж з чогось починати. Я вірю, що ти впораєшся і все у тебе буде добре! Люблю тебе і не сумуй.»

Коли залишилась в дідусевій квартирі сама – ридала як навіжена. Я втратила єдину людину, яка була справді близькою мені. А коли виплакала всі сльози, взялася до справи. Це мене неабияк  відволікло від поганих думок, я думаю, що дідусь би мною пишався.

Так от. За дідусеві гроші я таки відкрила невеличке кафе, проте справи спочатку йшли не дуже. Треба було самій займатись усім, що треба для нормального функціонування закладу. Було важко, тому я найняла робітницю. Розі – дівчинка підліток, яка шукала собі підробіток на літніх канікулах. Вона кльова і весела, а головне, що кмітлива. Навчати її було за щастя, тому вже цього ж дня вона працювала зі мною разом. Кава в неї виходила пречудова, бо до цього вона працювала бариста.

Ті місяці, що ми працювала разом, мабуть були найкращими в моєму житті. Я відчувала спокій і свободу. Моя мрія нарешті здійснилася. Допоки на обрії не замайорів Серж. Він же ганебна гнида в наступному скорочено гг. Цей гг доволі привабливий молодчик мого віку, галантний і розумний. Я ще тоді здивувалась, як він міг на мене запасти. Це вже зараз я розумію прикол, а тоді я мабуть вірила в принца на білому коні, кохання. Пхах, ідіотка!

Загалом разом ми були пів року, десь так. Спершу він не нав’язувався: заходив у кафе пообідати, нахвалював мої страви. Потім став проявляти інтерес до «моєї персони». Я ні на що загалом не розраховувала, та і ніколи мені було, справ у кафе вистачало. Проте слово за слово і ми вже на першому побаченні, а далі все заграло новими фарбами. Наші відносини розвивались стрімко, як і справи в моєму кафе. Мені подобалось готувати, а вечора ми проводили з Сержем, ой гг, я забула.

До сьогоднішнього дня все було добре. Проте ні, секундочку. До того дня, коли зникла Розі. Був ранок суботи і до мене в кафе навідалась поліція. А я нічого не розуміла, бо вчора ввечері ми разом зачиняли кафе. Це було правдою: вона зникла. Я дуже хвилювалася за мою дівчинку. Розпач її мами важко уявити. Я допомагала, як могла: розклеювала листівки, обдзвонювала лікарні і морги. Та все було дарма – зникла, наче розчинилася.