Розділ 1

Люди затиснуті між минулим, за яке їм соромно,

 і майбутнім — яке їх лякає.

Ніколи не йди назад. Повертатися вже немає сенсу. 

Навіть якщо там ті самі очі, в яких тонули думки.

Омар Хайям

Звичайний кабінет на два столи. Шафа для документів, з полицями наполовину забитими швидкозшивачами різного кольору і товщини, з незмінними «Справа №...» на корінці. І датою відкриття цієї самої справи. Мутнуваті, давно не миті вікна. Горщик із геранню на підвіконні. Квітка буквально благає про допомогу пониклим листям, яке вже починає в'янути. Її, схоже, і за кращих часів не надто балували доглядом, а тепер — коли доля господарів кабінету невідома, піклуватися про неї і зовсім нікому.

Беру чайник із тумбочки біля дверей і виливаю у вазон усю воду. Хоча, це важко назвати допомогою, всього лише відтермінування неминучого, продовження агонії. Як, власне, і все те, чим я тепер займатимуся.

Утім, не все так однозначно. От якби я, приміром, відщипнув листочок герані й пересадив у новий горщик, у себе вдома, де за ним буде кому наглядати — це зарахувалося б як порятунок квітки? Чи ні?

Чому не взяти весь вазон? А ось у цьому і вся проблема. Оскільки порятунок тут не безкоштовна опція, а виключно за готівку. Усе що завгодно — неорганіка, органіка, предмет, річ, рослина чи істота… від ґудзика, окремої людини і до житлового мікрорайону чи цілого підприємства — усе може бути переміщено мною в нову локацію виключно за монети Системи. На вагу... Так що легко здогадатися — дешево не буде. Весь прейскурант мені поки що недоступний, але навіть тих цін, що я побачив — вистачило, щоб зрозуміти: бідним тут не місце.

Утім, яка різниця, що і скільки коштує — якщо зараз у мене ще немає навіть однієї-єдиної монетки. А я стою перед зачиненими дверима, за якими причаїлася невідомість,  і не наважуюся зробити свій перший крок. Крок, після якого вже не буде повернення до минулого, як і можливості натиснути рестарт.

Хоча… Про що це я? Яке повернення, яке минуле? Мости було спалено в ту хвилину, коли я прийняв пропозицію тати Сіячем і зареєструвався в Системі. Саме з цього моменту почався новий відлік часу. А минуле… минуле скінчилося і без моєї згоди.

Тож, від того, скільки я ще простою в кабінеті, дивлячись на двері, як баран на нові ворота і мандражуючи, немов на першому побаченні, вже ні на що не впливає. А з іншого боку — якщо це так, то й квапитися і кидатися в бій стрімголов, теж немає сенсу.

Розумні люди (де вони тепер?) казали, що поспішати треба повільно, так. Оскільки в мене є місія і немає запасного життя. Тож буде геть безглуздо змарнувати отриманий шанс з ходу, так нічого і не зробивши для відродження людства.

Розуміння відповідальності та ціни втрати, у випадку невдачі, важко тисне на психіку і ні грама не додає оптимізму. Зараз би прийняти грам п’ятдесят антистресу.

До речі... Окидаю поглядом приміщення. Невже в доблесних правоохоронців не знайдеться ні краплі зігріваючого та зміцнюючого? Не вірю… Бо якщо так, то я точно потрапив до паралельного світу. Ідеального, а тому — абсурдного.

Одна з папок випирала із загального ряду, і я потягнув її на себе.

Ну от! Хто б сумнівався. «Білий лелека» у високій, витонченій пляшці. Уже почата. Молдавський коньяк, звісно, не вірменський і навіть не грузинський, але й не та бурда, яку в нас продають під виглядом французьких напоїв.

Притуляю до стінки рогатину* (*Рогатина — переважно у слов’ян важкий спис для рукопашного бою або для полювання на великого звіра. Нижче наконечника найчастіше знаходиться поперечина, що перешкоджає занадто глибокому проникненню зброї в рану з метою утримувати звіра на безпечній відстані), і не переймаючись пошуком тари, роблю кілька ковтків просто з горла, із задоволенням прислухаючись, як м'який згусток рідкого тепла ковзає всередині, зігріваючи і знімаючи надлишкову напругу.

Добре... Ось тепер можна і до праці братися.

Пляшку на місце… хоча розумію, що ніхто не буде в претензії, навіть якщо заберу з собою. Бо нікому. Зброю в руку, і Система послужливо нагадує:

Рогатина: зброя ближнього бою.

Тип: дворучна, древкова.

Ушкодження: 15-65

Поправляю лямки невеликого рюкзака.

Завдяки Системі це візуальне втілення просторового інвентарю на 16 комірок. Там у мене стартовий набір Сіяча 1-го рівня у вигляді баклаги з водою і контейнера для їжі ще на 4 комірки. Зараз у контейнері тільки парочка бутербродів. Звичайних, без бонусів, придатних лише для того аби втамувати голод і відновити бадьорість. Третій слот в інвентарі займає пістолет. Звичайний Макаров під патрон 9х18. У четвертій комірці — боєзапас. 8 споряджених магазинів. Сумарно — 64 патрони + 8 у пістолеті. У нижньому лівому кутку інвентарю намальовано стилізований гаманець. Років сто тому такі у моді були. З металевою защіпкою. Його натуральне відображення висить у мене на поясі. Для зручності користування. Загубити чи вкрасти його неможливо, оскільки він, як і рюкзак, усього лише фантом.

Рюкзак із вмістом, рогатина, ніж у піхвах біля пояса і одяг — поки що єдині речі, які я можу безоплатно переносити з одного світу в інший. Куратор натякнув, що з розвитком персонажа таких речей стане більше, але коли це ще буде? Навіщо завантажуватися зайвою інфою? Доживемо — побачимо.