Забагато тебе в моєму житті

...

Ми сиділи у підвалі покинутого будинку. Червоне світло ліхтарів заливало приміщення химерним кольором крові. Мені було легко на душі. Це моя найкраща група. П'ятеро моїх друзів з якими ми пройшли вогонь і воду. Всі готувалися до скорого виходу. Лиш нічна темрява огорне місто - ми вирушимо. 
Я обвів очима хлопців, подумки пишаючись кожним із них. Справжні вовки. З такими не страшно і в пащу демона піти. Ех, скільки ми разом пройшли... Численні штурми і обстріли, кілометри ґрунтової дороги. Який я радий зараз бути тут, в просякнутому сирим повітрям підвалі напів розбитого будинку, зі своїми найкращими друзям. Я сумував за вами.
- Пора нам - сухо сказав один, решта погодившись, затушили цигарки. Стали повільно збирати зброю та спорядження.
- Та куди ви поспішаєте, ще навіть не сутеніє - потягаючись, запитав я.
- Нам пора, друже - таким же сухим голосом почув відповідь.
- Ей, та що з вами, ми ж маємо рушити в ніч? - я встав і рушив до них.
- Ми йдемо друже, нам пора...
- Та що ти заладив "нам пора"? Ми йдемо разом! - уже підійшов в притул до побратимів хотів зазирнути в їх обличчя. Вони приколюються з мене?
- Друже, нам пора! Ти залишаєшся - сказав побратим, підвівши на мене пустий скляний погляд.
Світло налобного ліхтарика було звичайним. Це кімната була просякнута кривавими відтінками бордового. Обличчя побратимів були неживими, їх голоси лунали не від них, а в моїй голові. В когось було понівечене тіло. Хтось скляним поглядом на закривавленому обличчі дивився в пустоту, наче крізь мене. Лякало мене не це - я сердився на них і боявся, що вони підуть і лишать мене тут.
- Ми повинні рухати разом! Ви нікуди без мене не підете! - прокричав я.
- Друже, ти залишаєшся - заспокійливий голос лунав в моїй голові, багряний колір кімнати розчиняв в собі їх силуети.
- Не лишайте мене самого! Я йду з вами! Зачекайте мене...

...

Цього ранку не було холодного поту. Я не підірвався з ліжка, лиш повільно відкрив очі і розглядав стелю. По щоці побігла сльоза. Це не спогад, такого не було в моєму житті, вони просто завітали провідати мене. 
Я неохоче піднявся з ліжка, вмився. У відображені на мене дивився молодий хлопчина і лиш зелений колір очей був мені знайомий у цьому відображенні. Я досі не вірив, що це все реально. Пробіжка була довше чим за звичай, мені хотілося провітрити голову і остудити розум. Тренажерів я не рухав, лиш довго стояв в душі під струменем води. Час не лікував, мені далі ставало лиш гірше. 
Шкільні дні буденно плинули один за одним. Я приходив за 5 хвилин до уроку. Кожного разу бачив, як Сіракава сиділа на моїй парті, тепер уже підгорнувши спідницю під себе. Гордовита кроличка показувала всім свої виглядом, що вона не уступить мені. Але в пряму конфронтацію вступати було нижче її принципів. Коли заходив в клас дівчата розходилися по своїх місцях. Я був для них наче будильником, який попереджав - ось-ось пролунає дзвінок. 
На дворі вже було холодно і морозно. Зима прийшла безсніжна. Від такої погоди мене постійно схиляло до сну. В черговий сірий день в обідню перерву, я вже не зміг боротися із сонливістю і просто заснув на своїй парті, розум вмить провалився і сон. 
- Друже, ау! - трусив мене за плече боєць, обличчя його було закрито балаклавою, на шоломі намотаний синій скоч. 
- Ау! Ей, Аокі! Просинайся - стомлені очі наполовину відкрилися, я кволо підняв погляд. Ямада стояв біля парти і будив мене, певно вже деякий час, бо Танака осудливо дивилася на моє заспане обличчя - Просинайся, вже був дзвінок. Скоро прийде вчитель.
- Так, звісно. Я вже не сплю. Вибач.
- Ти себе нормально почуваєш? Якийсь ти стомлений останнім часом - поцікавився Ямада.
- Угу, і обличчя бліде, як у зомбі - додала Танака.
- Все хорошо, певно трішки не доспав. Навчався допізна.
Не став казати, що не хочу засинати до пізньої ночі, бо там у своїх снах я знову і знову переживав жахливі спогади із минулого. Вечорами читав правила дорожнього руху. Водити я вмію, навіть мотоцикли, і правила знаю. Потрібно було лише запам'ятати, які розбіжності у правилах двох країн. Та і синдром відмінника не давав мені полишити це. Здати іспит ПДР я збирався на відмінно.
- Ти важко дихав, можливо ти застудився? Краще візьми собі трохи відпочинку - порадив Ямада. Хороший і турботливий він хлопець. Важке дихання під час сну в мене не від хвороби, принаймні не від фізичної хвороби.
Відпочивати я не міг. Мої дні були хоч і однотонні, але досить насичені. Після школи працював. Вечором навчався. Зимова прохолода принесла нові відчуття в повітря. Відчувалося наближення свята, яке всі так чекають. Скоро Різдво, свято в  Японії відзначається 25 грудня, як і в багатьох інших країнах. Новий рік або О-Сьогацу, вважається найважливішим святом року. Він починається 1 січня і триває кілька днів. Школярі з нетерпіння чекали початку зимових канікул, все повітря було просякнуте їх нетерплячими передчуттями веселих свят. В останній у цьому семестрі день, настрій всього класу помітно піднявся. Молоді серця із запалом ділилися один з одним планами на канікули. Лиш я, своїми пустими, стомленими очима розглядав сірі пейзажі подвір'я. Десь поруч подружки весело обговорювали свої плани. Судзукі сором'язливо зізналася, що Ямамото запросив її на побачення на Різдво. Танака радісно обняла її. Сіракава сказала, що дуже рада за них.

- Боже, ви така класна пара - раділа Танака здавлюючи в обіймах крихітну Судзукі.
- Рада, що у вас все так добре. Він же давно тобі подобався - підтримала Сіракава.
- Добре, що тоді велетень наважився заговорити з нашою принцескою - хихотіла Танака, згадуючи Геловін.
- Мені здається, Ямамото не єдиний, хто тоді наважився - загадково промовила Сіракава дивлячись на Танаку.
- Ой, нічого від тебе не приховаєш. А що там твій сусід? Можливо ти б нарешті вже познайомилася з ним - грайливо, штурхаючи подругу в плече ліктем, розпитувала Танака.
- Ми ще не бачилися. І він не мій. Просто сусід.
- Серйозний і відповідальний. Наче в твоєму стилі?
- Ти мертвого дістанеш! Добре я тобі обіцяю, як зустріну його, познайомлюся і все про нього розпитаю - віджартувалася Сіракава.
- Так-так, мені вже самій цікаво, що то за таємничий сусід такий.
Хорошо бути молодим, а не просто в молодому тілі. Вони з такою легкість і безтурботністю біжать у незвідане майбутнє. Свої канікули провів на роботі. В мене не було друзів з ким я міг би зустрітися і весело провести час. Я відсторонився від усіх, і тепер пожинав плоди своєї стратегії. Вечори насичували квартиру гірким відчуттям самотності. Я бажав побудувати для хлопця достойне життя. Коли він повернеться чи буде він щасливий оточений стіною самотності? Явно ні, але може з цим всім він справився б краще.